Сатирична поема «Сон» належить до найвизначніших творів поета періоду «Трьох літ». У цей час центральною темою його творчості стає критика самодержавно-кріпосницького ладу в сучасній поетові Росії. У поемі «Сон» це здійснюється в алегоричній формі. Шевченко дав до твору підзаголовок «комедія», прагнучи підкреслити сатиричну спрямованість поеми. Ліричному героєві твору, що знаходився напідпитку, начебто наснився дивний сон. Герой пролітає над землею, потрапляє в різні куточки царської Росії. Такий прийом дає Шевченкові змогу вільно переміщатися з однієї місцевості в іншу та створити повну картину становища народу в самодержавно-кріпосницькій Росії. Розпочинається поема вступом, у якому в сатиричній формі розповідається про сучасне поетові життя.

Далі весь твір…

Період «Трьох літ» характеризується змінами у світогляді й художній системі поета. Сам Шевченко у вірші «Три літа» (1845 року) говорить, що в нього зникло романтичне світосприйняття, що він став більш тверезо сприймати дійсність і тепер лікує «розбитеє серце ядом сатири». Цей період у творчості поета найбільш продуктивний. Центральною є тема сучасної поетові дійсності, сатиричне зображення самодержавно-кріпосницької системи. Вагоме місце посідає ідея національного визволення, на що вплинула участь Т: Шевченка у Кирило-Мефодіївському братстві.

Далі весь твір…

У ранній період творчості поета важливе місце посідає тема історичного минулого України. Шевченко вибирає в минулому ті події, які могли б пробудити приспану національну свідомість сучасників, нагадати їм про славні традиції предків. Цій темі присвячені поеми «Гайдамаки», «Гамалія», «Тарасова ніч» та інші твори. Особливо цікавила Тараса Шевченка Гайдамаччина. Він виріс у тій місцевості, по якій прокотився гайдамацький рух, збереглися спогади старших людей про Коліївщину та її славних ватажків Івана Ґонту й Максима Залізняка. Багато розповідей Шевченко чув від свого діда. У ті часи в офіціозній історичній науці повстання гайдамаків оцінювалося негативно, їх називали бандитами, розбишаками. Написавши у 1841 році поему «Гайдамаки», Т. Шевченко зняв ці несправедливі звинувачення, показав гайдамацький рух як визвольний, а самих гайдамаків — як патріотів, борців за народну волю.
Далі весь твір…

Почуття належності до національної спільноти рятувало поета від тяжкої самотності. Байронізм почасти допоміг йому глибоко відчути цей зв’язок: «Якщо Байрона не зводити до «байронічного туману», до якого Кобзар ставився скептично, то «світова скорбота, меланхолія Байрона мала своїм відповідником національну печаль Шевченка»: «Люблю як щиру, вірну дружину, Як безталанную свою Вкраїну! У проекції ідеального буття для зрілого Шевченка Батьківщина перестає бути полем кривавих герців: вона є втіленням споконвічного раю: виріс я на чужині,

Далі весь твір…

Як і всі романтики, він використовував для підсилення ліричної теми стереотипи архаїчного епосу: за тими стереотипами золотий вік завжди лежить позаду, у священному минулому, вже начебто позбавленому протиріч. Чисто романтичне за стилістикою і протиставлення «гідних предків» і «недостойних нащадків» (згадаймо однотипне «Богатыри, не вы!» у вірші М.Лєрмонтова «Бородіно»). Ці ліричні відступи, характерні для байронічної поеми, є безпосереднім виявом Шевченкової позиції: при всьому виразному своєму демократизмі Шевченко дотримується виключно моральної оцінки долі вітчизни та її історії, не висуваючи якоїсь певної політичної програми й не пристаючи — за винятком участі замолоду у Кирило-Мефодіївськім товаристві — до якихось угруповань такого роду.

Далі весь твір…