У лірико-філософській новелі «Думи старика» (1903) у формі заповіту викладаються настанови батька своїм дітям. Вони зводилися до того, щоб сини й дочки, само-вдосконалюючись, ушляхетнювали свої душі, були носіями гуманістичних ідей добра й любові між людьми, не забували про свій «нещасний народ, що все долі править і доправитися не годен», розвивали і підносили на вищий щабель його культуру і не зрікалися своєї нації. Під таким кутом зору О. Кобилянська оцінює і діяльність кожного з персонажів «Ніоби» (1904), де життя дітей священика Яхновича є ніби відповіддю на заповіти батька, висловлені в «Думах старика». Тут же О. Кобилянська розкриває ті причини, що призвели до розладу між дітьми й батьками.
Далі весь твір…

Вимога сповнювати твір романтичним настроєм зумовлювалася в письменниці її поглядами на визволення людини, яке відбуватиметься через виховання, самовдосконалення, облагородження кожної індивідуальності. Тому-то письменниця й приділяла таку велику увагу змалюванню образу цільної, духовно розвиненої людини — особистості, що впливала б на оточення «своїм великим примірним характером». А такої особистості не можна творити без романтичного елементу, благородного романтичного пафосу. Вимога поєднання романтики з реалізмом у цей час стояла на черзі дня перед багатьма письменниками як у російській, так і в українській літературах (О. Горький, А. Чехов, В. Короленко, М. Коцюбинський та Леся Українка). її ставило перед літературою саме життя.
Далі весь твір…

Фантазія «Смутно колишуться сосни» написана у формі казки. Тут виступає лісовий цар, який у приступі гніву гострим каменем порвав струни чудотворної арфи, що лежала на дні «морського ока», і більше ніколи ніхто не міг почути її чарівної музики. І образи, і колорит в новелі - казково-фантастичні, хоч тут і немає тієї простоти та прозорості, як у народних казках, їх образах-алегоріях. У взаєминах лісового царя і чудотворної арфи приховується життєва драма самої письменниці. Написана новела в серпні 1901 року в Кимпулунзі, де О. Кобилянська відпочивала разом з Лесею Українкою.
Далі весь твір…

Далі О. Кобилянська, часто вдаючись до змалювання природи, показує її в різні пори року в зв’язках з людиною, її настроями. Ось зимовий пейзаж: «Було зимою і саме в м’ясниці. Поля й толока лежали покриті грубою верствою снігу, і день у день обсіювало сонце своїм золо-тисто’червоним світлом поверхню, викликувало луду, кришталеве мерехтіння на ній і змушувало око шукати за темною точкою, на якій воно спочило би…» (II, 17). Безперечно, це один із кращих пейзажних етюдів «Земля зимою». У ньому уміло схоплено ціле колористичне враження, але відповідно до людського сприймання наголошується на одній провідній барві.
Далі весь твір…

Але в «Землі» зустрічаємося і з описом чисто містичних явищ. Якщо Домніка вірила пророцтвам ворожки, то тут письменниця відбила життєву правду, бо в темному народному середовищі забобони трималися міцно. Це бачила О. Кобилянська і в одному з листів казала, що «поважну і глибоку роль грає містицизм, сни, ворожки і т. д. в нашого мужика» ‘. Але й сама вона іноді впадає в містицизм, коли показує, що долю людини можуть провістити ворожки. Так, на початку повісті, коли ще в сім’ї Івоніки не назріли конфлікти, а тільки було відомо, що Михайло конче повинен ставати до бранки, Марія пішла до циганки в сусіднє село довідатися, чи візьмуть восени сина до війська.
Далі весь твір…