Благословенні ви, сліди, Не змиті вічності дощами, Мандрівника Сковороди З припорошілими саквами, Що до цілющої води Простує, занедбавши храми.М. Рильський.  Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 р. в с. Чорнухах на Полтавщині. Походив з козацького роду. Здобувши початкову освіту, вступив до Київської академії. Повного академічного курсу не закінчив, залишивши навчання «студентом богословських наук». Був співаком придворної капели в Петербурзі, входив до складу російської місії в Угорщині. Працював домашнім учителем, викладав у Харківському колегіумі. Через конфлікт з керівництвом колегіуму був змушений залишити посаду. Останні двадцять п’ять років життя, не маючи власної домівки, провів у мандрах. Помер Сковорода 29 жовтня 1794 р. в с. Іванівці, що на Харківщині. Сковорода - автор літературних і філософських творів. Їх ідейний зміст підпорядкований пошуку смислу життя людини та визначенню шляхів до щастя. Розуміючи філософію як науку життя, письменник, аби найточніше виразити свої погляди, поступово переходив від літературних до філософських жанрів - діалогів, трактатів, притч. Свою поетичну діяльність Сковорода розпочав ще в 50-х рр., а в 70-80-х об’єднав раніше створені поезії у збірку «Сад божественних пісень». Це духовно-філософська лірика, навіяна переважно релігійними переживаннями автора. Найбільшої популярності набула десята пісня збірника «Всякому місту - звичай і права». У пісні двадцятій «Чистий можеш буть собою» автор підносить душевну чистоту як найбільший людський скарб, що не боїться злих наклепів і ворожих підступів. Значна частина поезій Сковороди залишилася поза збірником. Серед них становить інтерес вірш «De libertate» («Про свободу»), у якому автор визначає особисту свободу людини як одну з найбільших життєвих цінностей.
Далі весь твір…

Шкільний твір на тему  «Байки у творчому доробку Г. Сковороди».

План

І .     Г. С. Сковорода - видатний філософ, гуманіст, співець людських чеснот.

II.        Людина - «коваль свого життя».

1.         Життя в гармонії з природою у поезіях «Гей, поля, поля зелені», «Ой, пташино жовтобока».
Далі весь твір…

Шкільний твір на тему  «Філософські роздуми Г. Сковороди» Яке воно, де його шукати? Це відчуття завжди спогодує про себе спокоєм і незвичайним хвилюванням серця. Кожний уявляє птаха щастя по-різному, а Г. Сковорода своїми діями ми допомагає збагнути шляхи і способи його досягнення. Великий любомудр розуміє щастя у самопізнанні, а доказ  у відповіді до ченців: «Я стовпотворіння умножати собою ту… Світ мене не впіймає». Григорій Савич Сковорода. Видатний український письменик, філософ і педагог, обстоював права трудового народу нЖ свободу і різнобічний розвиток, на щасливе життя. Головними роздумами  Сковороди як творчої особистості були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними сповнена вся його творчість. «Як хочеш бути щасливим, не шукай свого щастя за морями… не мандруй по Єрусалимах», бо, як вважав Г. Сковорода, воно не тільки поруч з тобою, воно «всередині тебе»: «у твоєму чистому серці, у твоїй чесній душі, що живе за законами Божими і велінням Божим». Ця думка повторюється у найрізноманітніших варіаціях, сентенціях, біблійних тезах, але найлаконічніше вона передана в формулі: «Щастіє твоє и мир твой, и рай твой, и Бог твой внутрь тебе есть». Досягти щастя - означає прислухатися до свого внутрішнього голосу, вислухати себе, тобто сповна увійти «в храм свій», жити в гармонії з природою, з Богом, бо тільки це приносить щастя, це передбачено тобі «блаженною натурою». Усе, що потрібно людині, сили, які тримають її на світі, протистоять злу, вона має в собі від природи. Треба лише все те пізнати, відкрити в собі й використати на благо. Понад чверть століття жив серед простого народу як рівний філософ. Його роздуми про сенс людського життя  скрізно проходять через його твори. У байках Сковороди є важливим мотив «сродної» праці, праці, яка є природною потребою кожної людини. Без праці людина не може мати щасливого життя і морального задоволення, переконує Григорій Савич.
Далі весь твір…

Шкільний твір  на тему «Похід Ігоря Святославича». Весна 1185 року. Величезний, безкраїй, що поріс буйною травою, дикий степ. Безкінечні спадисті спуски до далеких рік. Сховані від очей чагарники і гаї по ярах. З усіх боків небезпека: степ належить тим, хто в ньому кочує, хто йде навесні з півдня, щоб захопити дітей, жінок, чоловіків, поживитися золотом, хутрами, тканинами, зброєю. Степовики об’єднані, згуртовані, у них швидкі коні, облогові катапульти, щоб брати міста,! величезні самостріли, що пересуваються на возах, тятиву яких  натягають п’ятдесят чоловік. Воюючи, вони рухаються всім І народом: їхні дружини і діти - у похідних повстяних домівках, на возах. Це страшний ворог, жах і прокляття Русі - половці. Повільно рухається в дикому полі невеличке військо новго-род-сіверського князя Ігоря Святославича і його небагатьох спільників. Вони йдуть уже давно, йдуть назустріч ворогові. З усіх боків - з фронту, з флангів і з тилу - військо оточене таємничою і ворожою невідомістю. Кожен день шляху збільшує небезпеку.
Далі весь твір…

Нещасливою була доля рукопису «Слова…». Наприкінці XVIII ст. російський збирач старовини Мусін-Пушкін придбав для своєї колекції рукописний збірник, у якому було і «Слово…». У 1800 році воно вийшло друком, але у 1812 році бібліотека Мусіна-Пушкіна згоріла під час наполеонівського нападу на Москву. Залишилися тільки друковане видання і рукописна копія для Катерини ІІ. «Слово…» не тільки найвизначніша й історична пам’ятка часів Київської Русі. Воно стало тією спадщиною, до якої неодноразово зверталися митці різних часів. З початку XIX ст. в російській літературі виникають перекази «Слова…». Кращим вважаються роботи В. Жуковського і А. Майкова. Перший переклад «Слова…» українською мовою належить М. Шашкевичу, який передав ритмічною прозою «Плач Ярославни». Слідом за цим іде низка інших перекладів і переспівів: І. Вагилевича (прозою), М. Максимовича, Т. Г. Шевченка (уривки), С. Руданського, Ю. Федько-вича, І. Франка, Панаса Мирного (у стилі українських дум). Цікаво, що дослідники дум вважають, що «Слово» теж є не що інше, як літературно опрацьована дума XII-XIII століть. На думку вченого В. Ягича, художні засоби, стиль «Слова…» і дум мають багато спільного. А найважливіше - «епічна поезія не так-то легко зникає там, де її таємне джерело лежить в народнім дусі».
Далі весь твір…