Роки перебування в Богуславі та Хохітві й часті поїздки до Києва знову зближують письменницю з українським народним життям і культурним середовищем. Попри всі намагання зберегти інкогніто адреса її стає все-таки відомою не лише київським літераторам, а й Франку, який жив у закордонному Львові. «Видати» її міг давній київський приятель, завзятий колекціонер і шанувальник Шевченка Ф. Дейкун, з родиною якого Марко Вовчок була у дружніх стосунках.
Далі весь твір…

У ці роки Богдан Опанасович жив на Північному Кавказі, спочатку в Майкопі, до по диплому дружини Є. І. КорнільвВОЇ (Марковим) мав приватну школу, в якій вони обоє викладали, потім - у Ростові-на-Дону. Тут він остаточно пориває з Лізою, і вона з чотирма дітьми їде до батьків у Калузьку губернію. Після цього він знову з головою порипає у підпільну роботу - цього разу в ростовській групі «Народної волі». Порівняно невелика відстань дозволяє йому двічі на рік бувати у матері. Ці відвідини, як правило, ПОЄДНуваЛИОЯ 8 виконанням конспіративних доручень.
Далі весь твір…

Навесні 1883 року Михайло Дем’янович отримує призначення в село Ссргієвське, в сорока верстах від Ставрополя, де знаходився один з «государевих маєтків». І знову пакування майна, перевозка меблів, посуду, піаніно, незграбної мідної ванни, яка всюди викликала подив, і домашньої бібліотеки, котру письменниця любовно збирала протягом багатьох років і зберігала в паризьких різьблених шафах. При кожному переїзді частину майна доводилося спродувати або просто роздаровувати, але зі своїм кабінетом, піаніно та ванною Марій Олександрівна ніколи і ніде не розлучається.
Далі весь твір…

Перші місяці у Ставрополі вона ще за Інерцією працює, виконуючи свої зобов’язання перед «Русскоіі газетой»,- перекладає і пересилає окремими розділами «Юного капітана» Жюля Берна і «Пригоди Гумфрі Діота» Джеймса Грінвуда. Ало у зв’язку із закриттям газети на 163-му номері публікація обох романів раптово припиняється. Лист до редактора, що зберігся від того часу (червень 1878 року), був сповиений гірких докорів а приводу обурливих перекручень, що виключають можливість передруку «Юного капітана» 64 у такому вигляді.
Далі весь твір…

Від’їзд Богдана з Петербурга був прискорений провалом «Товариства друзів» - нелегального робітничого гуртка, що, як зазначено в агентурній записці, ставив собі за мету «підготовку народу до революції через поширення книжок злочинного змісту та усної пропаганди, переважно серед фабричного й сільського населення». Активних учасників «Товариства друзів» Марка Натансона, братіїї О. та П. Петерсонів, бвтихія Карпова - молодого літератора, згодом відомого драматурга - було заслано «у місця віддалені», а робітник М. Лисин, якому Марко Вовчок начебто «подарувала близько 100 примірників «Сказки о невольнице» для поширення серед фабричних», потрапив до в’язниці і незабаром помер. І хоч насправді книги передав Богдан (звичайно, з відома матері), відділ не сумнівався щодо причетності М. О. Маркович до «Товариства друзів». Вона була на волосину від загибелі, але й цього разу уціліла, поспішивши, як це вже було одітого разу, зникнути з Петербурга, перебути тривожні дні у Франції. (її остання подорож до Парижа, про яку ми вже говорили, хронологічно збігається з провалом цього таємного товариства).
Далі весь твір…