Здорові були, мамо! Ось вирішив написати, хоча не знаю, чи варто це робити? Чи вважаєте мене ще за свого сина? Але може забули? Якщо так, що ж, я вас не засуджую… Здається, на це заслуговую я. Але хочу написати про своє тутешнє життя, про думки, які, мов чортяки, лізуть у голову, про тяжку роботу та кайдани. Якби ви знали, рідненька, як тут гірко! Прийду ввечері, стомлений, й починається. Дитинство. Не дай, Боже, ще комусь пережити таке. Ніколи не забуду свого нікчемного прізвиська - виродок або Чіпка. А може, так воно і є? Як ще можна назвати людину, яка без жалю здатна вирізати цілу сім’ю. Звісно, так може зробити тільки страховисько, виродок. Значить, я і є. Чіпка. Але ж, мамо, чому до мене всі ставилися гірше, ніж до якоїсь потвори? Ніби я винний, що батько мій - злодій? За що мене так покарано? Краще б я помер маленьким… Скільки лиха я вам приніс, матусю, скільки горя?! Як згадаю - моторошно становиться. Вас, єдину рідну людину, яка намагалася поставити мене на ноги, вивести в люди, вигнав з дому. За що? За те, що недоїдали, недопивали, ночей недосипали заради мене?.. Виродок:
Далі весь твір…