Підкресленням-повтором — лексичним, синонімічним семантичним — класик увиразнює, нагнітає потрібну барву чи гаму барв, що й створює відповідні колорит настрій, обставини, лейтмотив. А ось приклад із сучасного автора. Поїзд «ішов нічним невідомим краєм, зупинявся на якихось станціях, і тоді видно було дерева за вікном, темні, важкі, мовби з чавунного литва. Деколи в просторах нічного степу пропливали якісь накопичення темряви, схожі формою на єгипетські піраміди» (т. IV, с. 186). Так по-мирнівськи, прийомом нагнітання домінуючої барви передав тяжкий настрій поранених студбатівців у літніх боях 1941 р. Олесь Гончар у романі «Людина і зброя». Цей же прийом бачимо і у відтворенні почуттів бійців, що йшли на бойове завдання у тил ворога: Почуття близької смертельної небезпеки весь час не покидало їх. По болотному купинню ступали, як по мінах, кожний сторонній шерех насторожував, адже причаєна тьма з-за кожного куща могла засичати межи очі ракетою, вдарити пострілом. Світ, у який вони поринали, був для них справді зоною смерті, де за найменшу необережність доведеться розплачуватись життям» (IV, 119). Слова у прямому значенні і весь образний арсенал настроєні на одну хвилю, підпирають одне одного, доповнюють, нагнітають, що й створює картину такої відчуттєвої сили, ніби сам пробираєшся у тій причаєній тьмі.
Далі весь твір…