Надзвичайно м’які й ліричні, сповнені життєствердного сміху твори принесли Остапові Вишні славу народного письменника. Починаючи з 1924 року, видавці, щоб задовольнити попит на твори Остапа Вишні, випускають щороку по десять-п’ятнадцять його книжок. Деякі з них виходять по п’ять-шість разів. А в 1929 році на Україні побачила світ рекордна кількість видань гумориста - двадцять вісім. Одначе, як це не парадоксально, саме Остапові Вишні довелося першим відчути на собі крижаний подих сталінського терору. Наприкінці 1933 року його заарештували, піддали фізичним тортурам, за сфабрикованою справою засудили й відправили в найстрашніший концентраційний табір на Печорі, ім’я його було спаплюжене в пресі, книжки вилучені з бібліотек, дружину з малолітньою дочкою вислано за межі України.
Далі весь твір…

«Мисливські усмішки» Остапа Вишні із задоволенням читають і дорослі, і діти. Перегортаючи сторінки збірки гуморесок, ми щиро сміємося над пригодами благородних, але, на жаль, безталанних мисливців, над їхнею невинною брехнею. Герої Вишні прекрасно розби’ раються в усіх тонкощах мисливської справи, у звичках звірів і птахів. А як вони влучно стріляють! «Та що мені картуз? П’ятака підкинь! Пір’я з твого п’ятака посиплеться», - говорить один з героїв усмішок. Є про що згадати цим чудовим мисливцям, і все - «достовірні» факти. Ось, наприклад, Іван Петрович із гуморески «Відкриття охоти». Був у нього собака, який одного разу «став на стойку в густій ліщині на вальдшнепа, та як став», то ніякими свистками й гудками його не можна було зрушити з тої стойки, довелося залишити в лісі, бо настала вже ніч. Наступного дня Іван Петрович виїхав з того міста, а повернувся аж через рік. Згадав про пса і з цікавості пішов у ліс його розшукувати. «Дивлюсь, стоїть кістяк мого собаки з піднятою правою лапою! Мертва стойка!». - згадує герой усмішки.
Далі весь твір…

«Вищого «гонорару», як веселий блиск в очах народу,- нема»,- занотував Остап Вишня у своєму щоденнику. І хоч не все з написаного ним витримало іспит часом, проте неповторна «вишнівська усмішка» хвилює читача, викликає сміх, У чому її секрет? Остап Вишня створив цю оригінальну форму сатири й гумору, мотивуючи свій вибір так: «Не мислю-бо інакше переробки всього нашого вмедлителььюго» життя на нове, бадьоре й сміливе, як не з добрим гумором, не з радістю! Чого плакати?.. Мені нове життя усміхається! 1 я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!» Вони невеликі за обсягом, сповнені іскрометного сміху, бо йдеться про події, факти, речі, які часто заважають людині жити, розвиватися, самоутверджуватися. У центрі усмішки, як правило, комічна ситуація, комічний конфлікт чи комічне зіткнення персонажів. У славнозвісній «Зенітці», наприклад, це сутичка діда Свирида з ворогом, яка висвітлює патріотичні почуття українця, а також його та кумова «битва» з бабою Цукеркою. “Чимало усмішок Остапа Вишні - «Газета - дуже велике діло», «Як ми колись учились», «Ох, і лікували нас…», «Вечорниці», «Дзвонарі» та інші - побудовані на нанизуванні комічних ситуацій, що відтворюються чи то через діалоги героїв, чи то через опис-розповідь письменника. Часто це своєрідні «трактати», які за формальними ознаками нагадують ґрунтовне наукове дослідження з конкретного питання, а за своєю глибинною сутністю є тонкими іронічно-гумористичними спостереженнями автора над людською вдачею, певною ситуацією в суспільному житті.
Далі весь твір…

Читаючи щоденникові нотатки Остапа Вишні, я звернув увагу на такі рядки: «їздили полювати!.. І як радісно, що я нічого не вбив! І як радісно, що я ще поїду (обов’язково), щоб щось убити! І як радісно буде, що я нічого не вб’ю». Ці слова письменника яскравими штрихами доповнюють наше уявлення про особистість митця, який завжди (хоч і немилосердною була до нього доля) був закоханий у життя. Вони допомагають також зрозуміти гуманістичний пафос його «Мисливських усмішок», які, незважаючи на назву, навчають не полювати, а берегти, охороняти все живе. Людина і природа, людина і вічність земного буття - ось проблеми, над якими замислюється автор-опові-дач. Саме його позиція, його погляд на світ визначають тонкий, проникливий ліризм «Мисливських усмішок», тому деякі з них часто називають поезіями у прозі. З великою любов’ю змальовує письменник пейзажі - живі, чарівні, сповнені руху, змін, оновлення, іноді сумних настроїв. В усмішці «Заєць» так зображено час падолисту: «Золоіа осінь…
Далі весь твір…

«Мабуть, з часів Котляревського не сміялась Україна таким життєрадісним, таким іскрометним сонячним сміхом, яким вона засміялась знову в прекрасній творчості Остапа Вишні»,- писав Олесь Гончар. Справді, Остап Вишня - для мільйонів читачів неперевершений гуморист і сатирик. Він зміг у мудрих і працьовитих, дотепних і кмітливих, щирих і безпосередніх Героях своїх творів втілити риси характеру українського народу, передати його ментальність. Тому багатьох струн людської душі торкало й сьогодні торкає вишнівське мудре, щире, дотепне слово. Творча палітра Остапа Вишні досить різноманітна: це й лагідна, м’яка усмішка, сповнена любові й приязні до людини, й ущипливий дотеп, коли йдеться про безгосподарність, лінощі, безвідповідальність, неуцтво. Сам письменник розмірковував так: «Що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати, навіть насміятися з своєї, рідної людини?.. Треба - любити людину. Більше, ніж самого себе».
Далі весь твір…