Годинник вічності поволі відраховує останні миттєвості дру гого тисячоліття, а нажахане людство - епохи. Що там, за порогом тисячоліть? Суцільні проблеми - голоду і перенаселення, ядерної катастрофи і екологічної кризи. Та чи не найважливішою серед них є проблема втрати духовності. На мій погляд, найжахливіша проблема - це духовна пустота, моральна деградація людей, перетворення їх на ситі і тупі машини, пристосовані для задоволення матеріальних потреб. Проблема відродження втраченої духовності гостро постала сьогодні перед нами. Наш народ духовно обкрадений, байдужий до рідної мови, культури, історії. Винищення духовних святинь - соборів, вишитих рушників, сорочок, мови, обрядів         почалося ще у 30-х роках. Це сталося через Сталіна, який знищив не просто мільйони людей, а й людські душі. Народжувалися покоління рабів, духовних мерців, бо знищувалися церкви. Але через декілька десятків років, несподівано, як набат, пролунав на всю Україну голос Олеся Гончара. У романі «Собор» письменник порушує болючі проблеми збереження природи, історичних святинь, культурної спадщини народу.
Далі весь твір…

Є такі твори, які зачіпають найчутливіші струни душі людської, довго не залишають людину в спокої, тривожать її. Очевидно, в них підняті тіпроблеми, які підсвідомо хвилюють людину, в який би час вона не жила. Літературний доробок О. Гончара багатий такими творами. Мені надзвичайно сподобалися його романи і повісті: «Тронка», «Бригантина», «Щоб світився вогник». І далеко не останнє місце в цьому переліку займає роман «Собор». Як живе сучасна людина, який її духовний світ, як ставиться вона до духовних набутків свого народу, до скарбів народної культури, з якими духовними надбаннями йде в завтрашній день, - всі ці питання звернені до нас зі сторінок роману. Спрямований він проти духовного браконьєрства і безпам’ятства, кар’єризму і пристосовництва.
Далі весь твір…

Олесь Гончар - це письменник переважно сучасної теми, визначний майстер слова. Його улюблені герої - трудівники’ і воїни, мислителі й творці, люди з розвинутим почуттям прекрасного, люди високих духовних поривів і активного діяння. Саме такими і є герої роману «Собор». їх кількість невелика, але через них ми поринаємо у ті часи, уявляємо собі Зачі-плянку і собор. На мій погляд, свої роздуми автор передає Миколі Баглаю - студентові-металургу, в якого дуже сильно розвинуте почуття краси й правди. Дуже дивно, що така прекрасна душа може бути у сина простого робітника заводу. Адже не довелося йому побачити світ в окопі, під свист снарядів і вибуху бомб, а потім пізнати голод, скруту. Мабуть, оті сонячні степи, що «змалку входили в свідомість дітей», та край козацької слави, сиві могили та отой собор виплекали в нього почуття прекрасного. В моїй уяві він постає гарним юнаком з чистими думками і непорочними діями. Микола захоплюється усім, що існує довкола нього. Як живі, так і неживі істоти займають якусь частку в його серці. Я вважаю, що в нього дуже сентиментальна натура. Микола просто закоханий у своє заводське селище, в його працьовитих жителів, але собор - то його найсвітліша, найпевніша любов:
Далі весь твір…