«Моя душа — це храм, чи купа цегли?» Твір за романом Олеся Гончара «Собор»

Розміщено Олесь Терентійович Гончар від Tvir від Пятница 2 октября в 19:19

Що зараз хвилює наших людей, чому вони радіють, від чого на їхніх обличчях з’являється смуток? Який духовний світ у сучасної людини, як вона ставиться до своєї культури, історії свого народу? Важко відповісти на питання, чи залишився в душі людській той єдиний «храм», який єднає покоління, який є показником гуманності та чистоти, той «храм», шо надає снаги жити і не втратити почуття відповідальності за все, що зараз відбувається на шй планеті. Адже йде знищення усього найсвятішого. найдорожчого. Невже прийде той час, коли людство знищить само себе?.. Щ питання дуже хвилювали талановитого українського письменника О. Гончара. І як відклик на біль його душі з’явився роман «Собор».
Далі весь твір…


Соборність наших душ, або Як написати твір за романом Олеся Гончара «Собор»

Розміщено Олесь Терентійович Гончар від Tvir від Пятница 2 октября в 19:19

От ми з вами і знову зустрілися, але не на полі бою, не у поході, а в … соборі. Давайте припинимо розмови і прислухаємося до тиші соборної. Хіба не чуєте ви, як до вас говорить історія? Адже все, що відбувалося на Україні, пам’ятають ці стіни. І не думайте, що вони німі — треба вміти почути їхні голоси. Ці голоси промовляють до нас зі сторінок роману О. Гончара «Собор». Роман «Собор» було опубліковано в 1968 році в журналі «Вітчизна» у видавничій серії «Романи і повісті». Однак до читача він повністю не дійшов, тому що у тексті радянською цензурою були зроблені значні купюри. Лише в 1988 році роман було надруковано, реабілітовано і повернено народові. Події в романі відбуваються в основному в міському селищі Зачіплянці на півдні України, де живують і працюють прості робітники-металурги; де, з одного боку, блищить сага, а з другого — облуплений, занедбаний старовинний собор, який збудували ще запорожці. У Зачіплянці живуть головні герої твору: Баглай-молодший — студент металургійного інституту, якого звуть Микола; його старший брат Іван, на прізвисько Рудий або Вірунчин Іван. Він набрався стільки досвіду, що поїхав його передавати аж до Індії. Живуть в Зачіплянці дід Ягор Катратий — бакенщик і рибалка, до якого прийшла із сусіднього села Вовчуги племінниця Єлька-Оленка; Володимир Лобода — райкомівець, що «відає культурою» всього заводського району, син обер-майстра Ізота Лободи — заслуженого металурга республіки, нині пенсіонера.
Далі весь твір…


Собор як символ духовної краси людей. Твір по літературі за романом О. Гончара «Собор»

Розміщено Олесь Терентійович Гончар від Tvir від Четверг 17 сентября в 9:55

Кожен визначний твір знаходить своє місце в літературі залежно від того, як він збагачує наше розуміння краси і призначення людини, які актуальні питання порушує. «Собор» — шостий роман Олеся Гончара, письменника, увінчаного всіма можливими нагородами. Твір завдав великого удару тоталітарному режимові. Він виконав роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення нового демократичного устрою життя. Така книга важить більше, ніж просто видатне літературне явище. Що таке, власне кажучи, собор у «Соборі»? Цілком конкретний християнський храм, збудований козаками після розгрому Січі. Але собор водночас і втілення високого духу народного. Він як рентген просвічує уми, душі, позиції, велич і благородство, підлоту і звироднілість. Цей собор став епіцентром конфлікту в романі між людьми, між духовністю і бездуховністю. Собор постає перед нами як диво довершеності народної архітектури, народного бачення й розуміння краси, як пам’ятка історичного минулого народу, коли запорожці після розгрому царицею Січі змінили зброю на книги і розбрелися ченцями по світу. Як уособлення свого-героїчного минулого, «козацької республіки» спорудили цей собор на згадку нащадкам про волелюбних предків, захисників Вітчизни, як втілення сумління й нескореності духу народу.
Далі весь твір…


Ідея духовного багатства людини в романі Олеся Гончара «Собор»

Розміщено Олесь Терентійович Гончар від Tvir від Четверг 17 сентября в 9:54

Роман «Собор» — це твір інтелектуального наповнення, гостропроблемний і дискусійний. З’явившись в українській літературі у кінці 60-х років, він був тим сплеском, який зіткнув больові точки суспільства. У романі гостро поставлені питання збереження навколишнього середовища, збереження пам’яток минулого, збереження цільності людської душі. Олесь Гончар один із перших вказав на небезпеку кар’єризму не тільки в морально-етичній, а й у суспільно-політичній площині. Всі проблеми, які порушує автор у романі, постали на весь зріст у наш час і показали, що суспільство хворе, що хворобу треба було лікувати в самому зародку, а зараз це зробити складніше. Я хочу торкнутися однієї з проблем роману — збереження цільності людської душі. З цієї проблеми витікають всі інші: збереження духовної спадщини, культури, мови, історичних святинь українського народу. Людина красивої душі не може зганьбити краси матеріальної. Це ми бачимо на прикладі життя героїв твору. Мешканці Зачіплянки, які живуть чесною працею, не сприймають нічого потворного, такого, що може порушити їхню совість. Перед нами проходять красиві своїми помислами трудівники: сім’я металургів Баглаїв, їхні друзі, заслужений металург Ізот Іванович Лобода, дівчина-сирота Єлька. Кращі представники молодого покоління тягнуться до знань, до збереження матеріальних і духовних цінностей народу.
Далі весь твір…


Тема історичної та духовної пам’яті в романі О. Гончара «Собор»

Розміщено Олесь Терентійович Гончар від Tvir від Четверг 17 сентября в 9:54

1968 року вийшов а друку роман Олеся Гончара «Собор», який з повним правом можна вважати вершиною творчості видатного українського письменника. Тяжкі то були часи для культури, природи і душі нашої країни: панування бюрократії, гігантоманії, окозамилювання придушували здоровий глузд людей, знищували красу нашої землі, руйнували пам’ятки давньої народної слави й величі. Саме тому виявився актуальним твір, що відкривав читачам очі на здичавілість нових звичаїв. Роман викриває нікчемність потуг «потьомкінських» новаторів, навчає людяності, а найголовніше — вчить не піддавати забуттю історичну та духовну пам’ять власного народу. Найвідомішою пам’яткою козацької слави була Запорізька Січ. Матінкою необмеженої степової волі звали її дніпровські лицарі. Та 1775 року за наказом Катерини II був знищений  символ української волелюбності. Але не можна знищити самий дух волі, не можна загасити козацького полум’я, що палає в грудях синів Хортиці. «Та ти ж наші шанці підступно забрала, і гармати, і прапори, і печатку військову, а ми ж… натомість собор святий вибудуєм, дух свій у небо пошлем, і він у віках сіятиме над степамиї..» — ніби вибух протесту проти царської сваволі, мов утвердження невмирущості людського потягу вгору, до небесної нескінченності, так вознеслося творіння січових зодчих. В радянські часи над пам’ятками національного мистецтва, які колись вважалися безсмертними і незабутніми, знову нависла небезпека сплюндрування і забуття. Новомодні аматори і висуванці, всілякі Володьки Лободи та інші «юшкоїди» продали свої «собори душ», обміняли на потрух найсвятіше, що є в людини, — любов до рідної землі. Проміняли кохання на спустошення, велич внутрішнього світу на позбавлену смаку порожнечу. Така вже доба була, коли виховували патріотизм без любові до рідного народу, оспівували мир, тримаючи в руках зброю, вихваляли високі почуття, несучи в серці байдужість. Недарма архітектор, товариш Миколи Баглая, на повний голос картає таке положення, при якому в країні велетнів володарюють карлики: «Руйнуємо своєю байдужістю!.. Самі плекаємо руйнача! А руйнач внутрішньо завжди ж пігмей, він хоче зробити довкола все меншим за себе…».
Далі весь твір…



Сторінка 3 з 4«1234»


Стислі перекази творів письменників, готові домашні завдання з літератури. Скачати твори з української літератури безкоштовно.
2009-2018 © Відмінник - шкільні твори з літератури. Дизайн студія. Керівник проекту Nikolayshuk Klavdiy. Зв'язок. Усі твори захищені.

Яндекс.Метрика Рейтинг@Mail.ru