Трагічною несподіванкою став для України напад нацистської Німеччини у 1941 році. Не шукав наш народ війни. Радів тихому життю, новим горизонтам, що відкривалися перед ним, співав мирних пісень, прославляючи спокій і злагоду: Ой, у мене увесь рід багатий. А у мене увесь рід багатий. Сюди-туди - он куди, увесь рід багатий… Та не судилося мирне життя українцям. Прийшли буремні роки Великої Вітчизняної війни, роки крові, страждань, вселюдського лиха. Саме ці роки й відображають кращі твори Олександра Довженка: «Повість полум’яних літ», «До зброї!», «Душа народна нездоланна», «Я бачу перемогу». Та найбільш яскраво відтворюється героїзм нашого народу в кіноповісті «Україна в огні». Вперше за багато років зібралася родина Запорожців уся разом: і старі батьки, Лаврін та Тетяна, і їхні діти, п’ятеро синів і дочка Олеся, - щоб вшанувати материнську старість. Та недовго тривало сімейне свято. Спалахнула Україна в огні, що принесли з собою пруські завойовники, залунали зойки болю й крики ненависті, запанувала всюди смерть. Піднявся український народ проти загарбників, щоб боронити свою волю, своє право на майбутнє.
Далі весь твір…

Серед ланів, серед широкого українського степу в’ється гадюкою заринута у вічність стежка, невідомо, звідки вона бере початок, де її кінець. Нещадно ллє дощ, краплини якого падають на обличчя двох людей, що прямують кудись. В одного дощ викликає неабияке задоволення: він радіє, наче дитина, підставляє долоні назустріч заливному дощеві, який змиє усякий бруд з душі та тіла. Інший щось бурмотить під ніс, незграбно хлюпаючи по острівцях води. Так і більшість людей не бачить прекрасного ні в чому на життєвих перехрестях. А ось О. Довженко бачив, і не тільки бачив, а й нас учив любити наповнене сонцем пшеничне колосся, людські гарячі руки, що зростили його, рідну землю, що наповнює нашу душу безсмертними соками життя. Філософ від народження, він розуміє, що в природі усе доповнює одне одного, прагнучи якоїсь рівноваги, гармонії, краси. У «Зачарованій Десні» смерті бабусі протиставляється народження немовляти. Один умирає, щоб дати місце іншому під сонцем. І знову йде дощ, наче перегортає чергову сторінку історії.
Далі весь твір…

Оповідання про війну О. П. Довженка - це великої сили твори, які в ті грізні роки допомагали людям вистояти і перемогти. Багато з них про реальних людей і невигадані події, бо письменник сам пройшов дорогами війни. Мене дуже вразило оповідання «Воля до життя». А слова: «Є воля - є людина! Нема волі - нема людини! Скільки волі, стільки й людини» примусили й мене замислитися над своєю волею і вчинками.
Далі весь твір…

Кривава, попалена, розбита, порубана, знедолена, в загравах пожеж - такою була Україна в буремні роки війни. Страшне горе принесли німецькі зайди. Чотири роки чинили наругу над людьми ці негідники! У кіноповісті «Україна в огні» Довженко засуджує фашизм. Засуджую і я носіїв коричневої чуми. Вони викликають у мене ненависть і презирство. Україна - це передусім українці. У повісті вони змальовані працьовитими, винахідливими, терплячими, співучими та мужніми. Але не всі. Ось Павло Хутірний став зрадником, бо не мав вічних істин, не знав рідної історії. Довженко створив величні й прекрасні жіночі образи. Усі вони уособлюють образ України. Це і берегиня роду Тетяна Запорожець, її дочка Олеся, Христя Хутірна, Мотря Левчиха та ін. Олеся - найближча серцю автора. Вона глибоко переживає окупацію. «Ой, Воже мій! Що ж воно буде з нами?» - вигукує вона. З «нами» - це з родом, рідним селом, усією Україною. Скільки горя перенесла ця дівчина! Постаріла, посивіла, але залишилася прекрасною душею. До останнього молилася вона за свого Василя. І діждалася його.
Далі весь твір…

Твір по автобіографічній повісті Олександра Довженка «Зачарована Десна». Що викликає спогади? І перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих. О. Довженко.

На схилі літ людина раз по раз озирається назад, згадує минуле і найчастіше - світле та безтурботне дитинство. В уяві Олександра Довженка також поставали різні картини дитинства. Ось він хлопчиком вперше поїхав з батьком до міста. Виїхали вночі, а вже невдовзі займався світанок у дорозі, зелені луки Приде-сення купалися в росах. Малий Сашко захоплено вбирав у себе неймовірну красу рідної природи батьківського краю. Напевне, бажання передати нащадкам тугу за мальовничими краєвидами дитинства, а також потреба розповісти про «чарівних українських велетнів» - простих людей праці - вилилося у зворушливу повість «Зачарована Десна». Щиро і з великою любов’ю автор розповідає про звичайних селян. Дуже колоритно подано постать діда. У спогадах Сашка він пахнув теплою землею і трохи млином. Дід був не лише хорошим робітником, а й умів читати Псалтир та писати по-церковному. Найбільше він цінував розумну бесіду і добре слово. Ніхто не вмів так гарно, як він, збирати в лісі гриби і ягоди, розмовляти з усім живим, що росло і рухалося навколо. Недарма дідуся називали «добрим духом луків і риби». Дуже любив дідусь сонце, бо воно дарувало життя, надихало на працю.
Далі весь твір…