Реалізм і романтизм у творчості М. Гоголя. Стиль М. Гоголя особливий, він полягає у поєднанні реального і романтичного, навіть містичного. У його повістях «Миргород», «Вечори на хуторі біля Диканьки» ми бачимо яскраве, реалістичне зображення українського села, козацького життя і водночас - зображення містичних персонажів. Улюбленцями читачів стали відьма Солоха, Чорт, Панночка, Вій. Життя і смерть дрібного чиновника за повістю М. Гоголя «Шинель». У цій повісті також можна знайти поєднання реалістичного й містичного. Життєпис Акакія’Акакійовича Башмачкіна вражає правдивістю зображення, викликає жалощі та співчуття.
(Далі весь твір…)

Поема М. Гоголя «Мертві душі» - твір складний, в ньому переплітаються і нещадна сатира, і філософські роздуми про долю Росії, і тонкий ліризм. До свого шедевру письменник ішов усе своє життя, написавши такі самобутні, оригінальні твори, як, наприклад, «Вечо-; ри на хуторі біля Диканьки», «Миргород», «Ревізор». Щоб краще зрозуміти особливості жанру «Мертвих душ», варто зіставити цей твір із «Божественною комедією» Данте, поета епохи Відродження, вплив якого добре відчувається в поемі М. Гоголя. «Божественна комедія» складається з трьох частин, У першій частині перед поетом з’являється тінь давньоримського поета Вергілія, що супроводжує ліричного героя в пекло: вони потрапляють у всі його кола, перед їхнім поглядом проходить ціла галерея грішників. Фантастичність сюжету не заважає Данте розповісти про свою Батьківщину - Італію, про її долю. Власне, Гоголь задумав показати ті самі кола пекла, але пекла Росії.
(Далі весь твір…)

Романтика козацького побуту і звичаїв знайшла своє відображення у повісти М. Гоголя «Тарас Бульба». За словами В. Бєлінського, Гоголь у повісті «вичерпав усе життя історичної Малоросії і у дивному художньому творінні назавжди відтворив її духовний образ». «Тарас Бульба» - частина книги «Миргород», до якої також увійшли «Старосвітські помішики» (опис старовинного поміщицького життя), «Вій» (фантастична історія) та «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» (побут та звичаї суддівства). У збірці «Миргород», як у дзеркалі, відбито давнє українське життя з його ідеалами і негараздами.
(Далі весь твір…)

Шкільний твір. В основу «Невського проспекту», як і всього циклу «Петербурзькі повісті», лягли враження петербурзького життя Гоголя. В. Г. Бєлінський захоплено озивався майже про кожнійа з повістей: «Ці нові добутки грайливої й оригінальної фантазії м. Гоголя належать до числа самих незвичайних явищ у нашій літературі й цілком заслуговують ті похвали, якими обсипає їх піднесена ними публіка». Письменник звернувся до великого сучасного міста, і йому відкрився величезний і страшний мир, що губить особистість, убиває її, перетворює в річ. Петербург як символ могутності Росії і її нев’янучої слави був оспіваний ще поетами XVIII і першої половини XIX століття. Пушкіна зобразив Петербург у романі «Євгеній Онєгін» і в поемі «Мідний вершник» як місто російської слави й у той же час місто соціальних контрастів. Тема Петербурга, що намітилася у творчості Пушкіна, була розширена й поглиблена Гоголем. Бєлінський уважав: «Такі п’єси, як «Невський проспект»… могли бути написані не тільки людиною з величезним талантом і геніальним поглядом на речі, але й людиною, що при цьому знає Петербург не понаслышке». Ішли роки петербурзького життя Гоголя. Місто Саме такий Петербург і став головним героєм петербурзьких повістей Гоголя. Цей запис служить як би ключем, за допомогою якого розкривається гоголівське розуміння самої сутності Петербурга.
(Далі весь твір…)

Восени 1833 року був написаний пушкінський Мідний вершник. Поема мала підзаголовок: «петербурзька повість». І в цей же час починав створювати свої петербурзькі повісті Гоголь. Пушкіна й Гоголь одночасно в поезії й у прозі починали висвітлювати більшу петербурзьку тему в нашій літературі, продовжену за ними Некрасовим, Достоєвським, Блоком. Ця тема відкрила в наших письменників особливий жанр «петербурзьких» добутків. У російській літературі північна столиця показана фантастичним містом: у ньому сполучалися й переходили друг у друга до крайності протилежні облики - велич і незначність, бюрократична махина імператорської влади й темне, дрібне життя «петербурзьких кутів». «Місто пишний, місто бідний…» - так Пушкін в одному віршованому рядку й у простих словах об’єднав контрастні петербурзькі «обличчя». Ми бачимо, читаючи повести Гоголя, як це протиріччя розростається в нього в непомірних гіперболах, у колосальному розмаху гоголівського сміху й у ліричній напрузі вболівай.
(Далі весь твір…)