Розорення Звонарьова та його смерть у 1875 році примушують письменницю вдаватися до послуг випадкових видавців-комерсантів. її переклади тепер видають підприємці типу Мордуховського, Ямпольського, князя В. В. Оболепського, які затримують скупі гонорари і часто-густо розплачуються книжками. Кількість перекладів, підписаних ім’ям Марка Вовчка, різке вменшується. Письменниця знову зазнає матеріальної скрути.
Далі весь твір…

Спад революційної хвилі, розгул шовінізму, смертні вироки військово-польових судів, гоніння на вільну думку пригнічують її, породжують невіру в торжество справедливості. «Все добре, чисто тоне В цьому киплячому вирі підлості»,- похмуро пише вона и листі Богданові, докоряючи своєму «хлопчикові» (хлопчику йшов 54-й рік) за «збочення» з вірного шляху. Вее липія йому заважала «невгамовність, або, якщо точніше, вразливість хвилиною». Добре, що він покинув цю огидну «Биржевку». Значить, він ще не остаточно перейшов «у ту віру, за яку сало дають» 66. її турбує також доля Бориса. Звільнений з флоту за участь у політичній демонстрації в місті Або, він підшукує собі цивільну службу і мечеться по Петербургу У пошуках заробітку. Вона просить Богдана поклопотатися про Бориса й підбадьорити його. Хай пам’ятає її менший, що «не варто журитися тим, що він вважає великою невдачею, бо попереду у нього ще все життя. І життя це може бути дуже гарним  і плодотворним. Все життя. Це багато. У мене от не все життя, а лише місяці і дні життя, найбільше — кілька років, а й то не занепадаю духом».
Далі весь твір…

Хіба можна було після цього сумніватися у самостійності авторства Марка Вовчка, відмовляти такому багатому і великому талантові в самостійному місці в українській літературі?! Хто ще з українських прозаїків володіє такою блискучою і багатою мовою?! Кому вдалося розгадати таємницю мелодійпосїі прози Марка Вовчка?! — писав Іван Франко в статтях, написаних після публікації цієї казки.
Далі весь твір…

До Олександровського, яв- і до Саратова, ва Михайлом Дем’яновичем потяглися дрібні службовці ;і Гинуславської удільної контори. Приїхав працювати і Степан Ращенко, якого письменниця пам’ятала в Хохітві ще хлопчиком, тоді вона подарувала йому цілий пакунок книг. При першій зустрічі І’аіцепкові впало в око, як сильно змінилася письменниця за останні десять — дванадцять років, перетворившись із моложавої жінки в малорухливу, неповоротку старуху.
Далі весь твір…

Роки перебування в Богуславі та Хохітві й часті поїздки до Києва знову зближують письменницю з українським народним життям і культурним середовищем. Попри всі намагання зберегти інкогніто адреса її стає все-таки відомою не лише київським літераторам, а й Франку, який жив у закордонному Львові. «Видати» її міг давній київський приятель, завзятий колекціонер і шанувальник Шевченка Ф. Дейкун, з родиною якого Марко Вовчок була у дружніх стосунках.
Далі весь твір…