Інколи, читаючи поезію Л. Костенко «Пастораль XX сторіччя», виникає питання, чому поетеса обрала саме таку назву для вірша? Адже, як відомо, жанр пасторалі, тобто ідилічної картини життя сільської людини У її гармонійних зв язках з навколишнім світом, був поширений у XIV-XVIII століттях. Тому не можна не звернути увагу й на суттєве уточнення поетеси - пастораль саме XX століття. Уже в назві авторка акцентує увагу на своєрідному парадоксі, антитезі заголовка твору і його змісту. Замість ідилії, розгортається, як спалах, несподіване, болюче, трагічне відлуння найстрашнішого лиха минулого століття - війни, яка не обминула жодну родину. Йдеться справді про сільських пастушків Павла, Сашка, Степана, яким рости, мужніти, зустрічати світанки з коханою дівчиною, стати справжніми господарями па землі. Але цю узвичаєну, органічну, як сама природа, «схему» життя ламає війна, вірніше її далеке відлуння - залишена в полі граната.
(Далі весь твір…)

Відповідь шукаємо в межах визначеної проблеми. Кинемо ще один погляд на полтавський люд. Він тільки зразу видається безликою, безголосою, одноманітною масою. Насправді ж маємо цілий ряд конкретних постатей, таких несхожих одна на одну, за якими характери, особистості. Для «налізу тут найбільше прислужаться І та V розділи роману, та психологічні стани людей. Якщо Січ активізувала в людині всі найкращі риси характеру, вдачі, загострила виросле почуття відповідальності, 10 полтавський народ здебільшого мовчазний, принишклий. Лише дехто відважився тримати слово на судь Так, на приклад, на слова Марусиної матері «Притихли люди, зніти-и ні и свідки, сльозина блиска у якоїсь тітки…», а на пропозицій! судді поділитися думкою «Мовчали всі.  Не зголосився жодний». Якась мовчазна одностайність рухає людьми в день страти Марусі Чурай. Дивуватиметься отаман Гук: «Вам, люди, що, зі смертю по дорозі, що ви претеся гірше череди?»
(Далі весь твір…)

Цей афоризм може послужити і темою для домашнього твору або підсумкового повідомлення, опертого на аналіз всієї сучасної української лірики в контексті доби. Постановкою цієї проблеми можна завершити вивчення лірики Ліни Костенко, не забуваючи при цьому постійно включати до розмови нові твори поетеси, які наша велика сучасниця подарує своїм читачам у прийдешності. Відтоді, коли «Маруся Чурай» вперше прийшла до читача, а це був рік І 979, роман зібрав численну аудиторію щирих прихильників творчості Ліни Костенко. Тепер, вже з певної часової дистанції, можна назвати той рік щасливим для України. Критика, відразу ж зреагувавши на подію, вдивляється у високохудожній світ роману, шукаючи аспекти його аналізу як необхідні шляхи для пізнання проблеми «людина і світ», «людина і час».
(Далі весь твір…)

Питання про вічне в людській душі, заявлене вище, дало б можливість вчителеві перейти на третьому уроці до розмови про людську особистість в контексті часу, історії на основі поезій «Життя іде і все без коректур» та «Вже почалось, мабуть, майбутнє…» Вдумаймося разом з учнями, що єднає ці два вірші? Після учнівських роздумів викладаємо нашу думку: найперше - почуття відповідальності людини перед суспільством. Друге - єдність часового ланцюга вчора - сьогодні - завтра, в центрі якого людина. Третє - зорієитованість людського «Я» на високу духовність в житті і творчості, на несуєтне і неперехідне. Обидва вірші звучать як застереження - «як напишеш, так уже і буде…» Пам’ятай, людино: життя не має чернеток.
(Далі весь твір…)

Скарби, відомі людині, класифікуються на дві групи: ті, що намертво лежать в землі, і ті, що йдуть від роду до роду, огортаючи глибинним чаром людську душу. До таких скарбів належить і народна лірична пісня. Чомусь вважається, що авторів у народних пісень немає. їх просто пише народ. І як це можна уявити? Зібрався люд, сів «колом», накидав на папері десяток-другий хітів? Насправді у кожної пісні є автор, просто його не завжди знають, а називають їх так, бо співають усім миром (народом). Марусі Чурай, мешканці середньовічної Полтави, поталанило. Ії ім’я як авторки популярних пісень епохи Богдана Хмельницького не тільки відоме сьогодні, вона навіть ще більше популярна, ніж у своєму незручному та незатишному XVII столітті.
(Далі весь твір…)