Творчість Ліни Костенко разом з творами Дмитра Павличка освітила дорогу в літературу цілій когорті молодих талантів, які відтоді прибрали наймення «шістдесятників». її поетична зоря не згасає й ніколи не згасне на літературному обрії, бо це талант дужий і яскравий. Пречудова лірика Ліни Костенко полонить душу, примушує хвилюватись, мріяти, любити. Добротою, високим пафосом, теплотою милосердя, клопотами про людину віє від кожного її рядка. І поряд із цими поезіями - історико-філософський, соціально-психологічний роман у віршах «Маруся Чурай», який справедливо назвала критика енциклопедією духовного життя українського народу в XVII столітті.
Далі весь твір…

Немає поетів, які б не писали про кохання. І це не дивно. Бо серед людських почуттів воно займає чільне місце і, як кажуть, є мірилом людської душі. Кохання окрилює людину, робить її шляхетною, підносить до духовних висот навіть тоді, коли приносить страждання, розчарування, біль. Почуття любові прагне висловлення і тому дає поштовх до творчості. Ось чому так багато написано про кохання. Кожен поет по-своєму оспівує це найпрекрасніше почуття, яке здатне розвивати людяне в людині. Ось чому, на мою думку, тема кохання є наскрізною у творчості Ліни Костенко. її інтимна поезія є класикою української любовної лірики. Ці поезії своєрідні, красиві .своєю викінченістю, мистецьким виконанням, мають свої джерела краси. Тому вражає кожен Лінин вірш, кожна її фраза..
Далі весь твір…

Українська народна пісня то живий скарб, що йде від покоління до покоління, несучи радість і смуток, чаруючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. Полиньмо в сиві віки, доторкнемося серцем до золотих ключів людського генія - і нам уявляються ті першотвори, чиї автори хай і загубились у плині століть, але їхнє слово квітує і нині. Часом з дивного калейдоскопу вихоплюється легендарна постать автора. Такою є народна поетеса Маруся Чурай. Народилася для кохання щирого, але не зазнала його радощів. І всі сподівання люблячого серця краплина за краплиною вилила в пісню бентежну, жагучу. Ішов милий горонькою, Мила - під горою, Зацвів милий роженькою, Мила - калиною. Квітує калиною, пломеніючи кетягами, творчість народної поетеси на запашних луках української ліричної пісні. Маруся Чурай - це образ, витворений народною уявою, втілений утворах письменників і науковців. Чи реальною є її постать? Хто знає. Може, це лише поетична легенда.
Далі весь твір…

Інколи, читаючи поезію Л. Костенко «Пастораль XX сторіччя», виникає питання, чому поетеса обрала саме таку назву для вірша? Адже, як відомо, жанр пасторалі, тобто ідилічної картини життя сільської людини У її гармонійних зв язках з навколишнім світом, був поширений у XIV-XVIII століттях. Тому не можна не звернути увагу й на суттєве уточнення поетеси - пастораль саме XX століття. Уже в назві авторка акцентує увагу на своєрідному парадоксі, антитезі заголовка твору і його змісту. Замість ідилії, розгортається, як спалах, несподіване, болюче, трагічне відлуння найстрашнішого лиха минулого століття - війни, яка не обминула жодну родину. Йдеться справді про сільських пастушків Павла, Сашка, Степана, яким рости, мужніти, зустрічати світанки з коханою дівчиною, стати справжніми господарями па землі. Але цю узвичаєну, органічну, як сама природа, «схему» життя ламає війна, вірніше її далеке відлуння - залишена в полі граната.
Далі весь твір…

Відповідь шукаємо в межах визначеної проблеми. Кинемо ще один погляд на полтавський люд. Він тільки зразу видається безликою, безголосою, одноманітною масою. Насправді ж маємо цілий ряд конкретних постатей, таких несхожих одна на одну, за якими характери, особистості. Для «налізу тут найбільше прислужаться І та V розділи роману, та психологічні стани людей. Якщо Січ активізувала в людині всі найкращі риси характеру, вдачі, загострила виросле почуття відповідальності, 10 полтавський народ здебільшого мовчазний, принишклий. Лише дехто відважився тримати слово на судь Так, на приклад, на слова Марусиної матері «Притихли люди, зніти-и ні и свідки, сльозина блиска у якоїсь тітки…», а на пропозицій! судді поділитися думкою «Мовчали всі.  Не зголосився жодний». Якась мовчазна одностайність рухає людьми в день страти Марусі Чурай. Дивуватиметься отаман Гук: «Вам, люди, що, зі смертю по дорозі, що ви претеся гірше череди?»
Далі весь твір…