Твір за драмою-феріїю Лесі Українки «Лісова пісня». У чому зміст людського життя? Яким воно має бути? Що треба для того, щоб життя було повноцінним, щасливим, незрадливим? Ці питання є синонімічним стержнем головної проблеми драми-феєрії «Лісова пісня». Щоб відповісти на них, треба мати неабиякий життєвий досвід, вміти любити, пробачати й вірити. Цей вірш - гімн єднання людини і природи, це щира пісня про велич духовного, про прорив людини до щастя, про складні болісні шляхи до нього. Драма створена на багатому щедрому грунті української міфології, усної народної творчості, які пропустила через свою душу і прийшла до глибоких філософських обгрунтувань з питання сенсу людського життя. У чому ж головний конфлікт драми, де той ключик, який дає можливість збагнути: чому щастя - то зрада?
Далі весь твір…

Леся Українка… Хто вона? Поетеса, драматург і публіцист. Навіть Іван Фрнко, який добре її знав, не міг дати однозначної відповіді. Та й мати майбутнє поетеси, Олена Пчілка, не одразу розгледіла багатогранний талант своєї дочки. Є така думка: якби Леся не захворіла на туберкульоз, то вона б, мабуть, стала відомим музикантом. І все ж поезія, драматургія. Перелом у творчості Лесі Українки збігся з переломом століть, і Леся драматург з’явилася на самому початку XX століття. Серед драматичної спадщини письменниці особливе місце посідає драматична поема «Бояриня», з якою український читач познайомився нещодавно, хоча поема була написана в 1910 році. А до 1989 року твір не тільки не виходив друком, а й згадки про нього не було ні  оглядових статтях, ні в солідних літературознавчих монографіях. Це пояснюснюється дуже просто: твір присвячений драматичним подіям національної історії - Руїни з усіма її конфліктами й суперечностями.
Далі весь твір…

Якщо познайомитись з біографіями хоча б деяких митців, одразу розумієш:  що об’єднує чи не усіх діячів мистецтва - непроста доля і непростий внутрішній світ. Насправді, люди мистецтва дуже рідко бувають гармонійними внутрішні й прості у спілкуванні. Можливо, саме це внутрішнє напруження і стає поштовхом до творчості, до розвитку, до самовдосконалення. Бувають письменники, які пишуть настільки досконалі твори, що їм можна дозволяти собі певні диватсттва: внутрішню суперечливість, людські слабкості. Бувають такі люди, що мають не одну їхню вдачу, насправді героїчне життя (не високими вчинками, а повсякденною силою духу) цим людям можна вибачити якісь невдачі у професійному житті. Бувають люди, які до глибини душі вражають і своїми діями, і своїм внутрішнім світом. Саме такою видається мені Леся Українка.
Далі весь твір…

Епітет «стокрила» - це, на жаль, не моя вигадка. Цей епітет взято з творів Лесі Українки. Первинно він стосувався весни, але мені здається, що поезію авторки загалом можна назвати стокрилою. У давні часи символом поетичної творчості був Міфічний Пегас - крилатий кінь, що символізував натхнення й творче піднесеній. Імовірно, пегас, що приносив натхнення письменниці, теж був стокрилим - настільки досконалими видаються читачам її твори. Поезія Лесі Українки настільки різноманітна, що навіть не знаєш, як почати говорити про неї. Хіба підкреслити вкотре: творчість письменниці насправді багата і різноманітна. А можна ще говорити цитатами… Бо хіба скажеш краще, ніж  сама авторка?
Далі весь твір…

«Давня казка» - дуже небезпечний твір. Він настільки простий за формою, що здається простим для розуміння. Відтак на читача постійно чатує небезпека сприймати «Давню казку» як казку. Насправді, я б не порушував цієї теми, як неповне, неуважне прочитання цього твору не було таким поширеним. На жаль, багато хто не вдумується у зміст прочитаного. Тому мій твір складатиметься з двох частин. Відповідно, з давньої казки про «Давню казку» і з правди, суб’єктивної, звісно, про ту ж саму «Давню казку». Поема Лесі Українки побудована у формі казки, відтак вона є казкою за формою і за змістом. Фактично, це казковий сюжет, створений для того, аби розважити читача, бо образи Поета і рицаря Бертольдо досі цікаві, а у самому тексті багато влучних фраз, прихованих дотепів і жартів. На користь того, що твір варто сприймати суто як казку, таку собі літературну забавку, свідчить композиція: частини  між собою, а в цілому дуже скидаються на фольклорний твір із певними повторами, алегоріями, обігруванням однієї події. Тобто це вдала спроба фольклорної стилізації, дотепна, цікава, розважальна. Зараз дещо застаріла за формою, але все-таки і досі цікава читачеві.
Далі весь твір…