Леся Українка ставила питання про розвиток народного ідеалу, а з ним і про збільшення вимог до справді народного письменника. Ясна річ, що у цьому контексті народність письменника визначалася як знання життя народних мас, уміння писати про них ясною і зрозумілою мовою, власне те, що Франц Мерінг відзначив у творчості Анценгрубера словами Шіллера: «Навіть найбільш піднесену філософію життя такий поет звів би до простого природного почуття; силі уяви він передав би всі результати мно-готрудного наукового дослідження, і таємницям мислителя він дав би в легко сприинятних образах розгадку, доступну навіть дитячому розуму»
Далі весь твір…

Героєм багатьох творів Лесі Українки, зокрема драматичних, став борець проти всілякого, в тому числі й насамперед духовного, поневолення. Боротьба проти рабства думки, як першочергове завдання письменника, що своєю творчістю активно допомагає створенню «суспільства свідомих осіб», стає у центрі більшості її драм. В ряді творів Лесі Українки бунтарем, борцем її герой стає не зразу. В перший момент навіть здається, що несхожість у поглядах героя з його ідейним супротивником незначна, що вони подібні між собою. Та далі ця несхожість у погля- н дах, яка постає після першої ж зустрічі персонажів, розвиває суперечності доти, доки суперники не визначаться як непримиренні носії протилежних, одна одну заперечуючих ідей.
Далі весь твір…

Життя Лесі Українки було віддане служінню ідеї революційної боротьби проти експлуататорського ладу, боротьбі за побудову нового світу. На її очах зростала й міцніла нездоланна сила робітничого класу, який все більше усвідомлював свою історичну вагу і своє призначення. Керований партією нового типу, робітничий клас збагачувався марксистським розумінням життя і відкрито заявляв про своє право па вільну творчу працю, про свій обов’язок очолити й повести за собою трудящі маси на рішучий штурм самодержавства й капіталізму в ім’я здійснення заповітної мрії людства.
Далі весь твір…

Філософські роздуми Лесі Українки над роль мистецтва, літератури були викликані теорією і практикою боротьби народних мас проти соціального і національного гноблення. Мистецтво, література повинні втілити в образній формі революційну енергію народу — єдиного творця матеріальних і духовних цінностей, творця історії. Мистецтво може бути великим лише тоді, коли воно відтворює народні діяння, прагнення до вільного і красивого життя. Цій філософії мистецтва Леся Українка присвятила багато натхненних сторінок своїх творів, і з часом це питання все більше займало її думку. Проблеми мистецтва поетеса підносить і в циклі «Весна в Єгипті», і в поезії 1911 року «На роковини», і в драматичній поемі «Оргія», і в «Триптиху», написаному на честь 40-річчя літературної, наукової та громадської діяльності Івана Франка.
Далі весь твір…

 У «Вавілонському полоні» Елеазар карався за те, що співав на майданах Вавілонських. У «Кассандрі» Леся Українка засудила Гелена За його гнучкий фрігійський розум, який знаходив правдоподібне «обгрунтування» обману, а заодно й служіння ворогові. Степан у «Боярині» зробив непоправний злочин, коли, поправши власну гідність, пішов служити цареві, тим самим фактично допомагаючи йому гнобити поневолений народ. Поетеса засудила сліпу зненависть Раба-єврея («В дому роботи, в країні неволі») за те, що він поширив її на брата по тяжкій праці. Нарешті, в «Оргії» вона руба поставила питання про служіння митця рідному народові. Відкинувши всі хитромудрі вмотивування зради, породжені спритним розумом ново-часних геленів в подобі Федона й Хілона, вона поставила їх на одну ногу з Юдою й прикладом Антея порадила — краще повістесь (як це, за легендою, й зробив Юда), аніж маєте паскудити світ, соромити свою поневолену країну. Всяке запроданство таланту панам-завойовникам (все одно — будуть вони цезарськими сатрапами чи вельможними меценатами) рівноцінне зраді свого народу. Гостро й нещадно викривши брак громадського сумління перед народом і перетворення мистецтва на крам, який продається й купується, Леся Українка гендлярам мистецтвом Федону й Хілону, а з ними й Нерісі, протиставила вірних синів і дочок свого народу — Антея й Евфрозіну.
Далі весь твір…