Історичні події — не тільки сукупність фактів, які стались колись, історія міже бути переосмислена, проаналізована, тоді вона стає уроком нащадкам, тоді вона живе і впливає на теперішнє, створює майбутнє. Іван Вишенський жив у XVII сторіччі. До нас дійшли відомості про ті часи про важливі суспільні, політичні події, але навряд чи ми можемо вповні уявити і зрозуміти той час, тодішні переконання і прагнення людей. Художня література яка описує історичні постаті й події, допомагає нам повернутись у ті часи і зрозуміти більше, ніж ми можемо зрозуміти з хронік, з підручників тощо. Бо за кожноі подією стоять живі люди, за будь-яким суспільним діячем ховається жива людина — зі своїми внутрішніми суперечностями й недоліками.
Далі весь твір…

Створення героїчного образу Захара Беркута є значним досягненням в літературі XIX століття. У ньому втілені найкращі риси трудящої людини, велика народна мудрість, незламна сила волі у боротьбі за свободу і щастя народу. Захар Беркут мудро керує тухольською громадою, всі свої знання, багатий життєвий досвід, сили і здоров’я віддає їй. Письменник, змальовуючи його образ, називає Захара Беркута дев’яностолітнім голубом. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких нам говорять тисячолітні пісні та перекази». Він був пасічником, знав садівництво, добре розумівся на ліках і охоче лікував людей. Метою свого життя він вважав беззавітне служіння народові, невтомну працю в ім’я його процвітання і слави. «Життя лиш доти має вартість, — говорив він частенько, — доки чоловік може помагати іншим».
Далі весь твір…

Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» звернувся до подій сивої давнини. Він відкрив завісу над далеким минулим, оживив його, наповнив оптимістичним звучанням. І Про події, описані І. Франком, збереглося мало документальних даних. Відомо, що під час походу 1241 року орда проходила через місцевості, описані в творі, але в літописах немає жодної згадки про загибель ворожих загонів. Письменник у передмові до повісті писав, що пішов за легендою. Але невідомо за якою. У переказі, записаному в Закарпатті, розповідається про похід 1241 року. Там зокрема сказано, що русини підрубили дерева, склали в купи каміння і перегородили воду. Поширений у Польщі переказ про боротьбу народу з монголами розповідає, що мешканці відсікли відступ монголам у єдиному вузькому проході. Коли засліплені люттю вороги ввійшли в долину, «…почали валитися на них дерева і відламки скель. Монголів, таким чином, зовсім було винищено». Багато спільного мають закарпатська і польська легенди. Особливий наголос у них зроблений на допомозі народові самих природних умов життя. Якщо І. Франко використав не ці два відомі перекази, а інший, то він, безумовно, був дуже близький до них за змістом.
Далі весь твір…

Ви читали коли-небудь Біблію? Адже саме там ми знайдемо розповідь про великого пророка Мойсея, який вивів єврейський народ з неволі і 40 років блукав з ним по пустелі, учив, і картав, і довів його до межі обітованої землі; народ зайшов на цю землю, та не зайшов на неї його поводир. Та не тому блукав Мойсей 40 років по пустелі, що був подібний до Великого сліпого всіх часів та народів, — так судив Бог. Але Франко думає не про єврейський народ, а про народ український. Поема «Мойсей» піднімала важливі проблеми, якими жило українське громадянство в часи революційного піднесення: зростання свідомості трудящих мас та їх історична роль, віддане служіння народові, суспільна роль слова; мобілі-зуюче значення смерті героя; поступ народу. Твір пробуджував у народі моральні сили, політичну свідомість, революційний дух. Але, звичайно ж, після прочитання поеми не бігли українці з прапорами, щоб зняти з престолу царя та вбити його прислужників. Хоч вже шумів 1905-й рік, але ще далеко було до 1917…
Далі весь твір…

Неможливо залишитися спокійним, прочитавши хоч одного разу неповторні вірші зі збірки «Зів’яле листя». Скільки тут пристрасного кохання, яке ніби підносить Франка до неба, скільки пекучого болю та журби від того, що в дівчини «серденько — колюче терня»! А яка краса відкривається у пейзажній ліриці поета! Переді мною ніби з’являється інше обличчя І. Франка — не тільки письменника-мис-лителя і філософа, а й співця кохання й природи. Найулюбленішим віршем із збірки «Зів’яле листя» для мене є «Чого являєшся мені у сні?» Ліричний герой із сумом запитує свою долю, чого «ввижається» йому уві сні образ коханої дівчини і тривожить зранене любов’ю серце. Він щиро кохає свою милу, хоч вона й згордувала ним. Рядки цієї сердечної сповіді Франкової душі кожен раз зачаровують і хвилюють мене. Мотиви інтимної і пейзажної лірики тісно переплітаються, утворюючи зачароване коло, з якого неможливо вилучити бодай одного вірша. Разом з ліричним героєм я ніби входжу в той дивовижний, казковий світ, де «безмежне поле в сніжному завою», де гнеться в лузі калина, де в зів’ялих листочках можна вгадати «красу всю зеленого гаю». Кожен вірш розповідає про красу не тільки природи, а й зображує багатство душі ліричного героя:

Далі весь твір…