“Скрізь і завжди у мене була одна провідна думка - служити інтересам мого рідного народу …”, - писав Іван Франко наприкінці свого життя. З великою емоційною силою це твердження втілене в численних його поезіях. Роздуми про долю Батьківщини та українського народу є постійною темою поетичних творів Франка. (Народе мій… Твоїм будущим душу я тривожу…). Рідна земля є джерелом його творчого натхнення, тож поет спрагло припадає до “цього джерела, намагаючись набратися сил для боротьби, а отже - й для життя, бо життя для нього є нічим іншим як боротьбою:

(Далі весь твір…)

Поетична драма “Зів’яле листя” побачила світ 1896 року. До неї ввійшла інтимна поезія, що створювалася впродовж попередніх десяти років і певною мірою відбивала віддалені в часі моменти особистого життя автора. Водночас твори книжки є глибоким аналізом найінтимніших почуттів і переживань людини взагалі, що єднає Франкову збірку з аналогічними творами всесвітньої поезії - сонетами Данте й Петрарки, лірикою Гейне й Шевченка. Перевидаючи збірку в 1911 р., Франко зазначив, що “Зів’яле листя” - це книжка ліричних віршів, “найсуб’єктивніших із усіх, які появилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка, та притім найбільш об’єктивних у способі малювання складного людського чуття”. Таку саму оцінку ще раніше висловив Михайло Коцюбинський, назвавши книжку визначним явищем лірики:   “Це такі чи не дасть?! Оце ти мені скажи.1 Щоб у мене в засіках було повно… А ти мені електрику”.
(Далі весь твір…)

Іван Франко був визнаним істориком, написав багато художніх творів і наукв вих праць. Як відомо, зрада не раз завдавала горя і страждання нашим пращурами, Іван Франко все життя боровся проти зрадників українського народу. Створення образу зрадника в повісті «Захар Беркут» і зображення розправи народу над ним зробило твір більш наближеним до сучасності, будило думку про визволення від іноземного поневолення. У відтворенні історичного минулого письменникові помогли художня вигадка та народна творчість, зокрема широко відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою. Так письменник гостро відтворив конфлікти між Тугаром Вовком і тухольською громадою, показав могутність народу в боротьбі зі своїми гнобителями.
(Далі весь твір…)

Історичні події - не тільки сукупність фактів, які стались колись, історія міже бути переосмислена, проаналізована, тоді вона стає уроком нащадкам, тоді вона живе і впливає на теперішнє, створює майбутнє. Іван Вишенський жив у XVII сторіччі. До нас дійшли відомості про ті часи про важливі суспільні, політичні події, але навряд чи ми можемо вповні уявити і зрозуміти той час, тодішні переконання і прагнення людей. Художня література яка описує історичні постаті й події, допомагає нам повернутись у ті часи і зрозуміти більше, ніж ми можемо зрозуміти з хронік, з підручників тощо. Бо за кожноі подією стоять живі люди, за будь-яким суспільним діячем ховається жива людина - зі своїми внутрішніми суперечностями й недоліками.
(Далі весь твір…)

Створення героїчного образу Захара Беркута є значним досягненням в літературі XIX століття. У ньому втілені найкращі риси трудящої людини, велика народна мудрість, незламна сила волі у боротьбі за свободу і щастя народу. Захар Беркут мудро керує тухольською громадою, всі свої знання, багатий життєвий досвід, сили і здоров’я віддає їй. Письменник, змальовуючи його образ, називає Захара Беркута дев’яностолітнім голубом. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких нам говорять тисячолітні пісні та перекази». Він був пасічником, знав садівництво, добре розумівся на ліках і охоче лікував людей. Метою свого життя він вважав беззавітне служіння народові, невтомну працю в ім’я його процвітання і слави. «Життя лиш доти має вартість, - говорив він частенько, - доки чоловік може помагати іншим».
(Далі весь твір…)