Поетична твоpчість І. Фpанка - видатне явище в укpаїнській літеpатуpі. Воно вpажає обшиpом та глибиною зобpаження життя й душі наpоду.

Фpанко любив свій наpод, вболівав за долю Укpаїни, віpив у світле майбутнє укpаїнського наpоду, який боpовся за самостійну деpжавність. Все життя письменника - боpотьба за єдність деpжави, за свій наpод.
Далі весь твір…

Іван Якович Фpанко… Hе зажди я спpиймала його належно. Пpочитавши не одну його збіpочку, я стала поpівнювати його з Фаустом. Тільки Фpанкові на початку життєвого шляху відкpилося те, що геpой Гете пізнає напpикінці життя, але хіба уникнув дух нашого поета тих особистих мук і тpагедій, pозчаpувань і скоpбот, чеpез які пpоходить Фауст? Hі, Фpанко стpаждає набагато більше, хоч знає: вище благо - це пpаця для суспільства, він змушений пpойти чеpез пекло насмішок і знущань, чеpез чистилище неpозділеного кохання. Саме в “Зів’ялому листі” поет залишив частку свого внутpішнього “я”, відтвоpив особисто пеpежите.
Далі весь твір…

Кiнець XIX столiття позначився в iсторiї українського народу масовим зубожiнням i розоренням селянських мас, коли тисячi селян-бiднякiв, залишились без землi i домiвки i змушенi були шукати засобiв виживан ня в складних суспiльних умовах. Це явище майстерно втiлив Iван Франко в оповiданнi «Добрий заробок» (1881). Вже в самiй назвi твору зримо вiдчувається пiдтекст, гостра сатира на тогочасну дiйснiсть i уряд, який «добре» вiддячив за чесну працю свого громадянина.
Далі весь твір…

Iвана Франка ми знаємо як великого українського письменника

i громадського дiяча. Його життя i творчiсть були тiсно пов’язанi з життям народу, вiдображали його бажання i прагнення, вiдкривали рiдному народовi широкi обрiї свiтової культури. Наскрiзь людяний Франко оддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто «в потi чола» добуває хлiб не тiльки для себе, але й для iнших, тих, що самi не працюють. Разом iз вiрою в людину в душi Франка живе вiра у свiтлу будучнiсть нашої землi. Тема Пiдгiр’я у Франка розкрита у рiзних творах, таких як «По селах», «Пiдгiр’я взимi», у збiрцi «Борислав», «Трагiчна доля пiдгiрського селянина». У цих творах у поета виникає свiтлий сум, навiяний спогадами про зустрiчi з краєм свого дитинства, зеленим, до болю рiдним Пiдгiр’ям i його селами невеселими, рiчками, «маленьки ми хуторами серед лук i нив», простими хлопськими хатами, де вiн жив i переживав свої моменти осяйнi i першi розчарування. Iван Франко зображує не тiльки природу Пiдгiр’я, але й пише «про бiднiсть, голод, муку, про хворих дiтей, що тут сотнями мруть, про ту безпро-свiтну розпуку». Поет ставить собi таке болюче питання: «Невже-таки вимерло всяке життя… Пiдгiр’я моє ненаглядне?»
Далі весь твір…

Iван Франко - новатор у галицькiй лiтературi. Не тiльки у формi, лiтературнiй манерi, а й у своєму ставленнi до фактiв життя, якi вiн змальовує.

Його цiкавлять соцiальнi й економiчнi сторони сiльського життя, гнiт, страждання i всяка кривда. Наскрiзь гуманний, людяний, Франко вiддає своє серце i всi свої симпатiї тим, хто «в потi чола» добуває хлiб не тiльки собi, але й iншим, тим, що самi не працюють… Разом з вiрою в людину у Франковiй душi живе вiра в свiтле майбутнє нашої землi. Воно прийде, те нове життя, прийде у свiт нове добро, треба тiльки розбити тверду скелю неправди i пробитись до свiтла, хоч би й довелось вкрити кiстками шлях до нового життя. Ця свята вiра лунає у Франковому вiршi «Каменярi». Iвана Франка ми називаємо Каменярем за його завзятiсть у боротьбi з вадами на шляху до прогресу, ´енiєм - за всеосяжнiсть охоплення життя, розмаїття поставлених проблем i думок, нашим нацiональ ним пророком, бо вiн звершував найкращий подвиг - вiв свiй народ до щасливої долi. Титаном працi ми величаємо Франка. Та справжнiм гiмном колективнiй працi, що прокладає дорогу в новий свiт, є твiр «Каменярi». Образ каменярiв, «в одну громаду скутих», озброєних важкими залiзни ми молотами, пiд ударами яких рушиться скеля старого задушливого свiту, виростає до узагальненого показу революцiонерiв, борцiв за нове життя, за добро i щастя. «Каменярi» - твiр величезної поетичної сили i вражаючої майстерностi. Перша строфа дає зорове уявлення про велич картини: на «безмiрнiй та пустiй i дикiй площинi», прикутий ланцюгом до височенної гранiтної скелi, стоїть каменяр. «А далi тисячi таких самих, як я», - говорить поет, - i зображує їх:
Далі весь твір…