Творчість І.С.Нечуя-Левицького займає важливе місце в історії української літератури. Зі сторінок його оповідань, повістей і романів постали, немов живі, яскраві й виразні образи людей з різних соціальних станів. Вже сучасники оцінили видатний талант письменника, який зачарував усіх багатобарвністю, образністю, дотепним гумором. Іван Франко називав його «великим артистом зору», «майстром живописання словом», «колосальним, всеобіймаючим оком України», а «Кайдаїреву сім’ю» - однією з найкращих «оздоб українського письменства»,  Повість «Кайдашева сім’я» - це твір про життя селян, їх побут, справи, пов’язані з господарством, звичаї і традиції українців. Ось розкинулось недалеко від Росі «в довгому покрученому яру… село Семигори», типове українське село, яких тисячі на нашій землі: «Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлїв на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки».
(Далі весь твір…)

Творчі зацікавлення Івана Семеновича Нечуя-Левицького надзвичайно широкі: письменника хвилювали проблеми українського селянства, життя української інтелігенції, давно відшумілі події рідної історії. Повість «Князь Ієремія Вишневецький» переносить читача у вируюче XVII століття, його першу половину, коли точилася жорстока боротьба українців проти панування польської шляхти. Але в центрі уваги митця - не героїка боротьби, а спроба осмислити, як став не тільки зрадником, а навіть катом рідного народу князь Ієремія Вишневецький, нащадок славного українського лицаря Байди Вишневецького. І треба бути справжнім психологом, щоб переконливо і вмотивовано розповісти про цей шлях до зради.
(Далі весь твір…)

Одним з найвідоміших творів Івана Нечуя-Левицького є повість «Микола Джеря», у якій письменник передав мрії, думки і сподівання кріпаків. Заслуга Нечуя-Левицького полягає в тому, що він показав основний конфлікт того часу - протистояння між кріпаками і панами. Повість відзначається яскравістю характерів, письменник ніби пензлем зображує розгорнуті мальовничі краєвиди. У творі відтворено широкі простори різних частин Російської імперії, різних людей, різні форми виробництва. Письменник побачив ті нові форми визиску, яких ще не помічали його попередники. Реалізм його набув нових якостей. Нечуй-Левицький був новатором у вирішенні теми бунтарства. Ніхто ні в українській, ні в російській літературі не відобразив так послідовно і яскраво бунтаря-селянина, який не лише піднявся проти поміщика-кріпосника, а й протестував проти антинародних законів, що принесла з собою так звана «воля».
(Далі весь твір…)

У 70-ті роки XIX століття І. Нечуй-Левицький, як зазначав Іван Франко, «осягнув вершок своєї літературної творчості, написавши «Миколу Джерю…» Повість відзначається стрункістю композиції. Твір будується на принципі контрасту, протиставлення. Його письменник дотримується, коли розкриває характери персонажів, змальовує природу. Бунтарство Миколи, відвертий протест - усе це виступає контрастом до напівфеодального ладу, до патріархального побуту, в якому століттями жило селянство. За принципом протиставлення письменник змальовує розкішну природу і на її тлі злиденне існування кріпаків. Навіть у середовищі селян він знаходить протилежних за своїми поглядами представників: покірного, набожного Петра Джерю і нескореного, волелюбного Миколу. Контрастно змальовано і жінок - Нимидору і Мокрину. Нечуй-Левицький, як і багато інших українських письменників, не міг миритися з тим, що на благодатній землі, багатій на природні дари, люди животіли у страшенних злиднях. Засіб контрасту допомагає письменнику відтворити кричущу невідповідність між багатющою землею і кріпацтвом селян-хліборобів.
(Далі весь твір…)

Хоч минуло більше століття, але ім’я видатного українського письменника І. Нечуя-Левицького не забуто. Та й як можна забути, коли його твори й досі приносять читачам насолоду, розповідаючи про кохання та ненависть, ворожнечу та мир, радість та горе селян! А головне, я ніби опиняюся у самому селі і можу зблизька роздивитися усі звичаї та побут українського народу. Після відміни панщини трохи полегшало селянам, вони стали більше працювати на себе. Але водночас десь взялись злість, заздрість, які породжували постійні сварки та бійки. Це я бачу на прикладі родини Кайдашів, чия ненависть один до одного приводила іноді до трагічних наслідків. Скільки між тим виникає кумедних випадків! І коли Кайдашиха летіла з воза, і коли заходила у бідняцьку хату Довбишів, і коли сварилася з усіма навкруги. А винне в усьому життя, нелегке життя. Чоловіки майстрували у вільний час, поралися біля худоби. Жіноча справа - приготувати їсти, прибрати у хаті, полагодити одежу, випрати білизну, наткати полотна. Це все домашні справи. А як приходить весна, то вдома не всидиш! Селяни весь час у полі, доки не закінчаться киива, доки не вивезено з полей увесь хліб. Навіть у неділю. «Селяни поважають неділю і празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та празник снопи».
(Далі весь твір…)