«Їснують в історії народів дати, які немовби розривають надвоє їхнє життя і утворюють межу високу посеред рівного шляху історичних подій. Минувшина остається по той бік межі, майбутність стелиться по цей, і хоча генетичні зв’язки і очевидні для кожної людини, проте зразу ж видно, що історія тут круто сходить з свого попереднього шляху й починає якусь нову путь… Ми маємо таку істо ричну дату - це пам’ятний в історії України 1798 рік. Того року прилетіла перша ластівка українського національного відродження - невеличка книжка, не тільки початок нового українського письменства рахуємо, а новий етап маємо в історії українського народу. То була «перелицьована» на українську  «Енеїда» Івана Котляревського, - так про роль і місце в історії української літератури безсмертного твору зачинателя нового красного письменства писав лі-ктурознавець С. Єфремов.
Далі весь твір…

З «Енеїди» І. Котляревського звучить голос епохи, коли в країні зростало і тріотичне піднесення. Автор у жартівливому тоні говорить майже про все, до почуття батьківщини. Троянська громада зі своїм поводирем Енеєм - це велике братство людей пройнятих спільною патріотичною ідеєю, зцементованих єдиним завданням і бажанням. З троянської громади особливо виділяються образи двох рядових бійців. Хоча вони і не з «троянського племені», «та в службі вірні козаки», відважні юнаки, що зробили героїчну вилазку у ворожий табір і загинули за батьківщину. Симпатичними рисами наділяє їх автор. Евріал, Хоч і зовсім ще молодий , але хоробрий: «був одважний і завзятий силач, козак  царкуватий». Ними керують патріотичні почуття, для блага батьківщини вони гідні на героїчні вчинки. Коли Низ одговорює Евріала від участі у небезпечній справі, нагадуючи про бідну матір, для якої він має жити, Евріал йому відповідає:

Далі весь твір…

Надрукована була п’єса тільки в 1838 році, але в рукописних копіях стала поширюватися ще в 20-х роках XIX століття. Було також багато таких людей, які напам’ять усю п’єсу. З великим успіхом і не раз вона йшла на сценах Петербурга, Москви, Кишенева, Мінська, Риги, Талліна, Вільнюса, багатьох міст і ибіру, Середньої Азії та Кавказу, її ставили і російські трупи. Під час вистави  у Варшаві на прохання глядачів драму показували двічі на день при переповненому залі. Перекладена на литовську мову, «Наталка Полтавка» міцно йшла до репертуару театрів Литви. Особливим успіхом ця чудова перлина ук ського театру користувалася у чехів, словаків та болгар. Бачили й вітали «На Полтавку» Париж і Лондон, Відень і Нью-Йорк, Торонто і Буенос-Айрес та столиці світу.
Далі весь твір…

Як ви гадаєте, чому ці пісні введені в тканину п’єси? Напевно, не тому, що Котляревський знав багато пісень і вирішив поділитися своїм знанням з читачами та глядачами. Ні, вони є органічним елементом композиції п’єси, кожна з них несе сюжетне навантаження, допомагає глибше розкрити образ твору, показати мрії, настрої і прагнення дійових осіб. Наприклад, жартівливо-гумористична пісня «Ой під вишнею, під черешнею» дуже пасує до ситуації, Що склалася: залицяння підстаркуватого пана возного до молодої, вродливої Наталки. Влучно і дотепно пісня висміює цього невдаху-залицяльника. А пісні «Віють вітри, віють буйні», «Видно шляхи полтавськії і славну Полтаву», «Ой мати, мати! Серце не вважає» передають сум і тугу дівчини, розлученої з коханим. Відзначте у творі, що український народ - пісенний народ, і пісня із самого малечку супроводжує українців, допомагає у хвилини скрути та веселить у години радості. Зверніть також увагу, що І. Котляревський сам написав кілька пісень для своєї п’єси, тому вони так органічно поєднуються зі змістом твору. Є пісні, які співаються то в хвилини печалі, то з радощів, то підтверджують якісь риси характеру персонажів. У висновку, висловите свої думки про українську пісню взагалі і про пісні, використані Котляревським. Взагалі не бійтеся показати власні почуття - це тільки піде вам на користь!
Далі весь твір…

Щоб не нафантазувати ще більше, розглянемо жанр поеми, може, там і справді є щось таке?.  Поемою вона називається тому, що це віршований великого розміру твір, в якому змальовуються значні події, яскраво розкриваються людські характери, глибокий психологізм; епічна - бо в ній говориться про людей, їх вчинки, переживання, боротьбу тощо в розповідній формі; травестійна - бо автор переодягнув античних героїв вергілі-євої «Енеїди» в українське вбрання, переніс їх в істоіичні умови саме українського життя XVIII ст., зок-»ема побуту козаків-запорожців, українського пан-тва, чиновників та й простого народу; бурлескна - бо події і люди змальовуються здебільшого в жар-івливому, зневажливому тоні. А зараз розглянемо, як змальовано Енея та троянців. Сотляревський захоплювався троянцями на чолі з Снеєм, змальовуючи їх із симпатією: Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всее зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Уявили собі цього козака? Еней - відважний, хороб-іий ватажок, вмілий організатор і керівник, здатний на ійку, і на розваги (на це, здається, ви теж всі здатні), і іа «дипломатичні» стосунки з Латином, Ацестом, Еван-ром та іншими царями. Він завзято «садить… гайду-:а», тобто майстерно танцює, любить випити й по-уляти. Але не захоплюйтесь описом його «горіл-аних» пригод, як-от:

Далі весь твір…