Іван Антонович Кочерга - драматург, і світогляд митця формувався поступово, увесь вільний час Іван Кочерга віддавав театрові, він самостійно поглиблював свої знання з історії, мистецтва, літератури, філософії. У 1904 році молодий І. Кочерга заявив про себе як театральний критик. У чернігівських газетах він публікував рецензії та статті. У 1910 роді створена перша п’єса російською мовою «Песня в бокале». У 1925 році пише першу п’єсу українською мовою «Фея гіркого мигдалю», а в 1927 році драматург створив історичну драму «Алмазне жорно». Звернення до давніх історичних подій знайшло своє відображення у драматичній поемі «Свіччине весілля» (1935). Під час війни І. Кочерга продовжував активну творчу діяльність.
Далі весь твір…

Неможливо собі уявити Київську Русь без могутньої постаті Ярослава Мудрого, який ніби є втіленням моральних цінностей та ідеалів наших предків. Цікава й складна, дуже суперечлива постать. Жорстокий войовник і мудрий книголюб - творець першого зведення руських законів - «Руської правди» - і князь, що залізною рукою скарав в усобній боротьбі навіть найближчих родичів; лукавий політик і натхненний будівничий. Доля усіх героїв, їхні думки, надії та прагнення, їхні ідеали та моральні цінності неодмінно переплітаються з долею усієї слов’янської землі. А Руська, слов’янська земля, - це Ярослав Мудрий, який намагається захистити її від ворогів, відбудувати її. Помисли, думки й діяння Ярослава спрямовані на те, щоб возвеличити Київ, зібрати під його корогви всю Русь, зміцнити княжу владу. Мріяв він також «нарядити» свою державу, просвітити її, прикрасити чудовими храмами, будівлями:

Далі весь твір…

Багато в українській літературі є чудових жіночих образів, які чарують нас своїм ліризмом, вродою, чистим коханням. Одним з таким образів є образ Меланки з драми І. Кочерги «Свіччине весілля». На це вказує і сам автор у передмові до п’єси: «Образ Меланки, дівчини, яка проносить тремтячий, але незгасний вогник, крізь бурю і терни своєї весільної ночі, є поетичним символом України, що із тьми віків та через стільки бур пронесла незгас-лим вогник своєї волі й культури…» Меланка для дівчат, для своїх подруг - красуня, свічка, яку вони не дають скривдити писару Козелі-усу. Як і для свого коханого, Івана Свічки, багато вона значить для них, бо віддають належне і її вроді, і її розуму, рішучості та вірності у коханні. А яке щире, чуйне у неї серце, як вона любить свою матір, заради якої порушує страшну заборону світити світло! Сумує мати в темряві, благає, Щоб засвітила…
Далі весь твір…

Образ Свічки проходить через усю драму І. Кочерги «Свіччине весілля». Автор показує, як з боротьби за право на світло розпочалася боротьба за волю, як із вогника свічі розгорілася пожежа народного повстання. Відштовхуючись від історичних документів, грамот литовських князів 1494-го і 1506-го років драматург у своїй уяві намалював цілком ймовірну картину боротьби киян за світло, оскільки вважав, що соціальна несправедливість, знущання, приниження людської гідності неминуче породжують протест і можуть стати причиною повстання гноблених.
Далі весь твір…

Історичне минуле українського народу надихнуло драматурга Івана Кочергу на створення кількох п’єс. Найбільш вдалою з поміж них є віршова драматична поема «Свіччине весілля». “Коли я випадково натрапив на мотив “заборони світла”, - писав Іван Кочерга в передмові до свого твору,- мене захопила в ньому можливість змалювати барвисту картину суто міського життя й соціальної боротьби в стародавньому місті, а на цьому мальовничому тлі створити узагальнений образ боротьби України за свою волю та самобутню культуру. Підґрунтям історичної достовірності драми стали дві грамоти литовських кня-іів (1494 і 1506 років), які начебто з певних міркувань забороняли увечері та вночі світити в оселях простих киян. За порушення стягався великий штраф і застосовувалися карні санкції. Грамота 1516 року скасувала заборону світла, зважаючи на скарги мешканців, але й попередня грамота теж згадувала ці скарги. Іван Кочерга обрав темою свого твору історичні згадки, котрі йому були ближчими, котрі він міг використати як безпомилкову проекцію на свою сучасність. Зберігаючи високий романтичний пафос оповіді, драматург змальовує цілком реальне, повсякденне життя наших пращурів, з особливою увагою відтворює Тхній побут, вірування, обряди тощо.
Далі весь твір…