П’єсу Iвана Карпенка-Карого «Сто тисяч» було написано наприкiнцi вiсiмдесятих рокiв XIX столiття i з того часу є однiєю з найкращих сатиричних комедiй української драматургiї. У нiй автор яскраво i переконливо змалював тi суттєвi змiни в життi села, якi сталися майже через три десятилiття пiсля скасування крiпацтва. Щоб охарактеризу вати їх найбiльш стисло, я б використала слова головного персонажа комедiї Герасима Калитки: «Грошi — всьому голова». Саме викриттю, i засудженню цiєї життєвої настанови, цього гасла i присвятив Карпенко-Карий свою неперевершену п’єсу.
Далі весь твір…

Вивчаючи творчiсть Iвана Карпенка-Карого, ми знайомимося з розвитком української драматургiї й театру другої половини ХIХ столiття. Величезним творчим досягненням Карпенка-Карого є його комедiя «Сто тисяч».

Провiдною рушiйною силою подiй, зображених у комедiї «Сто тисяч», є гонитва за багатством. Це яскраво показав драматург на образi сiльського куркуля Герасима Никодимовича Калитки, сенсом життя якого було придбання землi: Калитка скуповував землю за будь-якої нагоди. Вiн купував її в селян, що розорилися. Не гребував i землею тих помiщикiв, якi не пристосувалися до нових умов, «промоталися» i змушенi були продавати свої маєтки. Герасим закоханий у землю, вiн обожнює її. «Ох, земелько, свята земелько — божа ти донечко!» Як розчулено звучать цi слова. Але тут же вiн «приземлює» свої думки: «як радiсно тебе загрiбати докупи, в однi руки… Приобрiтав би тебе без лiку. Легко по своїй власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє, там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла пшениця i колосується жито: i все то грошi, грошi, грошi». Недоїдаючи, недосипаючи, купуючи шматочками, Герасим вже придбав двiстi десятин землi. Але все йому мало. Вiн знає, що поруч живуть Пузир, Чобiт, у яких десятини землi рахуються тисячами, i Калитка прагне порiвнятися з ними в багатствi. А крiм того, пiд боком живе панок, мотається i туди, й сюди, заложив i перезаложив — видно, що замотався: от-от продасть землю.
Далі весь твір…

Іван Карпович Тобілевич (літ. псевдонім — Карпенко-Карий) народився 17 вересня 1845 р. у слободі Арсенівці на Херсонщині в сім’ї управителя поміщицького маєтку. Навчався в Бобринецькому повітовому училищі, яке закінчив у 1859 р. Відтоді майже двадцять років служив канцеляристом. Із початку 60-х років брав активну участь в українському театральному житті. Протягом тривалого часу входив до різних театральних труп, на основі яких склався так званий театр корифеїв. Виконував переважно комедійні акторські ролі. Помер Карпенко-Карий 2 вересня 1907 року.
Далі весь твір…

У комедії «Хазяїн» видатний український драматург І. Карпенко-Ка-рий показав «дику, страшенну силу» великих капіталістів-землевласників, які так розкрутили «хазяйське колесо», що воно придавило сотні і тисячі людей, прирекло їх на підневільне, рабське існування або примусило плазувати, пристосовуватися (як це трапилося з Феногеном, Ліхтаренком, Зеленським). Хто не зрозумів тієї системи, той був безжалісно роздавлений, знищений, як, наприклад, помічник Ліхтаренка, чесний юнак Зозуля, якого обмовив «права рука» хазяїна Феноген, аби прикрити власний злочин.
Далі весь твір…

Своєрідне місце в комедії «Хазяїн» займають образи родовитого багатого пана — Петра Петровича Золот’ницького, учителя гімназії — Івана Миколайовича Калиновича і дочки Пузиря — Соні. В літературі про Карпенка-Карого зустрічаємо чимало суперечливих трактовок цих образів. Одні дослідники вважають, що Золотницький, Калиновий і Соня — це «авторові бажання па двох ногах»; другі бачать в них тільки позитивних персонажів, які протистоять негідникамхижакам; треті, навпаки, залічують їх до негативних постатей, виведених в комедії.

Далі весь твір…