Твори української художньої літератури у другій половині XVIII століття поширюються переважно в рукописах. Історія зберегла імена лише небагатьох письменників: Г. Сковороди, Г. Кониського, І. Некрашевича, С. Дівовича, М. Козачинського, І. Малицького та ін. Авторів інших творів, що збереглися й пізніше були опубліковані, ми не знаємо. Інколи відомі тільки ініціали автора. Так, автор сатири, в якій зображено останні часи гетьманства К. Розумовського, заховався під ініціалами «К- 3.» Невідомі нам автори «Истории русов, или Малой России», «Сатири на слобожан», сатири під назвою «До-казательства Хама Данилея Куксы потомственньї» та ін.
Далі весь твір…

Корінні питання доби у різних вимірах і виявах - знесення кріпосництва і ліквідація його залишків, шляхи капіталістичного розвитку в умовах самодержавства, революційні ситуації 60-х і 70-х років, народницький рух, перша російська буржуазно-демократична революція, обезземелення селянства й класове розшарування села, зародження куркульства як класу, заробітчанство, переселення, поліцейські розгули, земство як груба самодержавна підробка демократичного органу, лібералізм буржуазної інтелігенції - все це відбито у творах Мирного.
Далі весь твір…

Іван Котляревський… Ім’я це викликає у кожного з нас цілу низку асоціацій: і безсмертний парубок Еней, і невмируща Наталка - героїня п’єси, що стала праматір’ю нового українського театру, і рядки «Будеш, батьку, панувати…» поета, який перший передбачив світову славу Котляревського.
Далі весь твір…

Підкресленням-повтором - лексичним, синонімічним семантичним - класик увиразнює, нагнітає потрібну барву чи гаму барв, що й створює відповідні колорит настрій, обставини, лейтмотив. А ось приклад із сучасного автора. Поїзд «ішов нічним невідомим краєм, зупинявся на якихось станціях, і тоді видно було дерева за вікном, темні, важкі, мовби з чавунного литва. Деколи в просторах нічного степу пропливали якісь накопичення темряви, схожі формою на єгипетські піраміди» (т. IV, с. 186). Так по-мирнівськи, прийомом нагнітання домінуючої барви передав тяжкий настрій поранених студбатівців у літніх боях 1941 р. Олесь Гончар у романі «Людина і зброя». Цей же прийом бачимо і у відтворенні почуттів бійців, що йшли на бойове завдання у тил ворога: Почуття близької смертельної небезпеки весь час не покидало їх. По болотному купинню ступали, як по мінах, кожний сторонній шерех насторожував, адже причаєна тьма з-за кожного куща могла засичати межи очі ракетою, вдарити пострілом. Світ, у який вони поринали, був для них справді зоною смерті, де за найменшу необережність доведеться розплачуватись життям» (IV, 119). Слова у прямому значенні і весь образний арсенал настроєні на одну хвилю, підпирають одне одного, доповнюють, нагнітають, що й створює картину такої відчуттєвої сили, ніби сам пробираєшся у тій причаєній тьмі.
Далі весь твір…

Риси Чіпки-правдошукача упізнаємо і в гнівливому правдоносці Маркові Безсмертному з роману «Правда і кривда» М. Стельмаха, і в юнацькому максималізмові Сашка Сокола з повісті «Блакитна мрія» В. Міняйла. А погляд Чіпки-дитиии як віддзеркалився в малому Даньку з роману О. Гончара «Таврія»: «Спідлоба він у тебе дивиться, Мотре… Батьківським нерозкаяним поглядом»
Далі весь твір…